Глава 25

Глава 25

Він підвіз її додому.

– А можна я завтра запрошу тебе знов на побачення. Наприклад, в італійський ресторан.

Іда опустила голову та трохи почекавши, відповіла з усмішкою:

– Обожнюю італійську кухню. І залюбки погоджусь. Навіть довірю тобі обирати страви.

– О, матиму за честь догодити такій пані. – Ліам вклонився в реверансі та щиро усміхнувся.

– Якій «такій»?

– Пані мрії всього мого життя. - Він підійшов ближче, обійняв її та ніжно прибрав надокучливу прядку волосся з її обличчя. – Знаєш, Ідо, я чекав тебе все моє життя.

« О, як я хочу сказати всі мої життя. Я чекав, шукав та знаходив, але не цінив. А зараз ти моя. І будеш моєю все життя. Нарешті! »

– Спокійної ночі Ліам. Дякую за чудовий вечір і за те, що підвіз і накормив, і за чудове побачення. До завтра.

– До завтра. Ідо.

Вона вже почала відходити від нього, але він схопив її за руку та потягнув до себе. Провівши ніжно рукою по обличчю, опустив голову та ледь відчутно почав смакувати її губами. Цей поцілунок зводив з розуму обох. Хотілось щоб він тривав постійно. Ніхто не був здатен взяти на себе ініціативу та зупинитись, бо не міг. І не хотів. Іда опустила голову та притиснулась тілом до Ліама. Він навіть зрадів тому, бо більше стримуватись не було сил, а зупинитись можливості. Добре, що Іда взяла себе в руки. Вона завжди вміла володіти собою на відміну від нього. І зараз він це оцінив.

– До завтра Ліам.

Іда поспішила іти. Ліам дивився мов зачарований їй в слід.

– До завтра, Таро.

Іду пробрав струм. Вона стала, як вкопана.

«Як? Як він мене назвав. Що він сказав? Обмовився? Чи мені почулось? Так, тільки спокійно!» Вона зупинилась, трохи постояла та згодом обернулась.

– Що? - Її очі палали від непорозуміння.

– Кажу, до завтра, так так. - Ліама почало трусити. Він розумів, що дав слабинку. - А тобі що почулось?

– Ні, нічого. Просто не розчула. Бувай Ліам.

Тара зробила наголос на його імені, наче з натяком. Або ж… або ж сама не зрозуміла для чого.

« Ні мені точно не почулось. Він сказав « Тара». Він мене назвав не на те ім’я. Я не могла не розчути. Це не вкладається в голові. Чи може бути так, що йому не стерло пам’ять? Так він був розслаблений, тому в нього вирвалось те до чого він звик, те що видав його мозок. Так зручно. Точно, йому було зручно мене так назвати, а значить він точно пам’ятає. Хоча, хоча це могло дійсно здатись. Можливо десь глибоко в середині, я навіть хотіла б, щоб він все пам’ятав і можна було б домовитись і швидко пройти всі завдання та рухатись далі. Однак, згодна, це так не робиться. Повинні статись якісь події, щоб зробити якісь висновки. Але все одно було б спокійніше, якби виявилось це правдою і він так само все пам’ятав. Та як розвіяти свої сумніви, як спитати в нього чи, як вивідати. Можливо я дарма себе зараз мучу. Можливо, дійсно здалось. Треба просто заспокоїтись. Проте ідею, дізнатись правду, також не треба полишати. Щось всередині мені підказує, що він все пам’ятає, але чого тоді він так закохано на мене дивиться? Ноа  всі попередні життя  мене не кохав. Чи кохав?»

«Ліам, ну ти і видав. Як можна було так розслабитись? Чи почула вона? Почула, а чи повірила моєму виправданню. Сподіваюсь що так. А якщо ні. Ні. Добре, що робити якщо «ні». Що станеться, якщо вона зрозуміє, що я все пам’ятаю. Не захоче зі мною бути - це ж Тара. Тоді вона спокійно зможе донести Аніті про збій і нас відправлять на перепрошивку. І навряд вона захоче знов втілитись та ще і зі мною. Мій единий шанс довести їй своє кохання – робити вигляд, що я ніц не пам’ятаю і взагалі дуже далекий від теми «душа», «перевтілення». І. взагалі всі питання з метафізики не для мене. Можливо, якщо підніметься це питання гнути лінію, що це все вигадки, які науково не обґрунтовані. Тобто, показати мою негативну позицію щодо цього. Сподіваюсь вона мені повірить, але знаючи Тару вона буде намагатись вивести мене на чисту воду. Можливо будуть перевірки або якісь згадки, натяки на минуле. Головне не вестись на її провокації. Але в ній так гарно  поєднується розум, хитрість, мудрість та ніжність. І я з легкістю можу розтанути. Але мушу бути твердим в цьому питанні. Заради неї і нашого майбутнього. Лише це мене тут і тримає. Знала б ти Таро, як сильно я тебе кохаю. І саме це мені давало поштовх рухатись далі лише з тобою і рости лише з тобою. Завжди набагато краще і легше вчитись з рідною людиною. Важкий шлях проходити разом легше. Ти мій шлях Таро.»