Глава 16

Глава 16

– Добрий день! Мене звати Марі. Чи можу я вам щось запропонувати чи хочете оглянути меню? – молода дівчинка озвалась ніжним голосом.

– Давайте, поки що меню. Я чекаю на гостю і тоді ми зробимо замовлення.

« Цікаво, це нарешті виявиться вже Тара? Як я можу дізнатись, що це вона, якщо навіть не відчуваю до жодної з них тяжіння. Кожна зустріч це фарс. Гра з моєї сторони, яка перетворюється лише на розваги для тіла. Коли я розумію, що це точно не вона – я перетворююсь на хижака. Ну не можу просто так відпустити здобич, хоча б поласувати треба трохи. І це мені дуже подобається. Можливо, і не треба шукати Тару, але тоді я не виконаю умов угоди. Та й вона теж, а тоді прийдеться знов повертатись на Плоть. До речі, а це дуже не погана ідея. Можливо так і краще.

Я вже багато років намагаюсь її знайти, щоб виконати місію. Але все намарно. Чи може бути, що вона останньої миті передумала і не захотіла спускатись? Їй же гірше – ми підписали контракт і назад вже дороги немає. Чи може є. Її шанувальниця, Аніта, могла якось переробити і зробити однобічну угоду. Тоді, я що тут роблю і як мені пройти всі задачі. З призначенням я впорався. Обрав професію соціального психолога – гіпнотерапевта. Це мені і в житті допомагає. Але ніяк не допомагає знайти її. Може з нею теж стався такий же збій, як і зі мною. Хоча, тоді вона шукала б мене швидше. Можливо вона помітила збій і повідомила про нього і повернулась назад. Але її не могли запросто без перепрошивки відправити до мене. Ні, вона точно тут - це я точно відчуваю. О, нарешті є хоч якийсь сигнал. Але чому ж такий довгий час ми ніяк не зустрінемось. Ми ж призначені. Чому Доля зовсім не втручається. Ні, тут точно щось не клеїться. Точно.»

– Привіт  - висока гарна блондинка привіталась до Ноа.

– Що? – вирвалось у нього.

– Привіт, кажу. Ау! Тут, хтось є? – вона помахала перед його обличчям рукою.

– А! Ой, вибач. Задумався. Літав попід хмарами. Привіт. Чарівно виглядаєш.

Ноа швидко встав, випростався та відсунув дівчині стілець. Проявив усю галантність, яка йому неабияк личила та підкорювала абсолютно всіх жінок. Поцілувавши руку дамі, він ніжно дивився на неї з під брів своїми великими блакитними очима. Хоча в цьому аватарі і були недоліки та за чарівною зовнішністю, гарно складеним атлетичним тілом і лесними манерами, жінки зовсім не помічали ані окулярів, які йому дуже личили, ані легкого перекосу плечей через довжину ніг. Та й шкутильгав він дуже граційно, наче так і повинен ходити чоловік – впевнено, але зі своєю родзинкою. Його харизма випромінювала пристрасть і ніжність, амбітність і наполегливість, стриманість і чоловічу чарівність. Здавалось його тесав сам Гефест.

– Що ти будеш? Давай зробимо замовлення. – Він уважно роздивлявся меню та був десь не тут.

– Ліаме, ти правий! Так, дійсно. Я хочу вина і сиру до нього.

– Вина? Лише 11 та. Не зарано? Ще цілий день попереду. – трохи оторопівши запитав спокійним голосом.

– Ой, ні. Самий раз. Не будь занудою. Всі справи, а саме масаж та басейн – я вже зробила. А тому можна розслабитись.

– Це всі твої справи на сьогодні?

– Так. Розумієш, я з таких жінок, які дуже цінно відносяться до себе та своєї жіночої енергії.

– Енергетики.

– Що ?

– Ні, ні. Продовжуй.

– Так от. Її не можна розтрачати.

– Витрачати.

– Що?

– Ні. Продовжуй, продовжуй.

– Так от. Я завжди працюю над собою. Завжди. Яка б погода не була за вікном…- вона щось емоційно розповідала та махала руками. Та Ноа вже не слухав.

Він чітко усвідомлював. Це не його дівчинка.

«Це точно не Тара. По – перше в цьому житті вона повинна бути дуже гарною, а це середнячок, по – друге успішною. А чи можна рахувати за успіх, що ця пані сходила до басейну і на масаж? Навряд.

Таро. Я вже за нею так сумую. Мене завжди всі життя тягнуло до неї не дивлячись на те в якому вона була аватарі. Вона завжди була особлива, завжди випромінювала якусь незвичайну дійсно жіночу енергію. Манила до себе чимось особливим. Як шкода, що в неї не було ніякої мітки, щоб із життя в життя йшла з нею. От, як в мене  - довга ямочка на щоці завжди тільки з правої сторони. Стоп, вона щось казала про голубі очі. Так. І саме тому я і собі вибрав голубі. Але і в цієї панночки вони такі ж, але ж немає ніякого вогнику в очах. Ні, це точно не вона. О, Таро, коли ж я тебе знайду вже. Цікаво, як її звуть в цьому житті?»

За сусіднім столиком сидів чарівний хлопець. Від хвилювання серце калатало ногами в груди, а він раз у раз непомітно кидав погляд на двері, одразу ж відводячи очі, ніби сам себе ловив на нетерпінні. Пальці бездумно ковзали по краю чашки, хоча він давно вже не відчував її тепла. Очі ніяк не знаходили спокою, чіпляючись то за відвідувачів, то за вулицю за склом, то за будь-яку дрібницю, яка могла хоча б на мить відволікти його від очікування.

– Ідо! Ідо, я тут. О, Привіт. Який же я радий тебе бачити. Виглядаєш як завжди неперевершенно.

Дівчина присіла за столик. Ліам  зирком оцінив її силует. Непогано. Ззаду дуже привабливою виглядала картина. Хоча погляд був і секундний, але щось в ній чіпляло. Хотілось знову повернути голову і краще роздивитись. Але ж він був не сам. Та і дівчина, судячи з усього була зайнята наразі іншим. Хоча, коли це його спиняло. Та все ж треба вже було дограти виставу з пані навпроти. Бодай щось, та він мусить отримати. Принаймні, за згаяний час. Та незнайомка не виходила з голови, що в ній так зачепило?