Глава 14

Глава 14

Аніта ще мить дивилась їй услід - кудись далеко - далеко, ніби крізь простір і час. На її обличчі промайнув спогад - теплий, болісно - ніжний. Вона згадала, як це - коли кохання окриляє. Потім різко, ніби струсила з себе ті думки, зняла окуляри, потерла перенісся і попрямувала до Ноа. Треба включатись в роботу, а не висіти в мареві іллюзій.

Вона зайшла в кабінет чітко, зібрано. Від неї тепер відчувався холод - робочий, стриманий. Як добре, що вона вміла відділяти робоче від особистого. І переключатись на стільки швидко, як вміє це робити лише професіонал у своїй справі. А Аніта була саме такою.

— Ноа, вітаю, як успіхи?

Ноа дивився на своє відображення у дзеркалі, захоплений собою, як дитина новою іграшкою. Він світився задоволенням. Роздивлялвся себе з усіх сторін. Споглядаючи його самолюбування здавалось, що ця душа сама в себе закохана – такий собі вроджений бонус на всі життя. І, дійсно, навіщо йому те кохання.

— Аніто, заціни! Я взяв аватар з проблемою зору… - він повернувся, демонструючи себе. - Та ще додав йому трохи каліцтва. Одна нога трохи коротша за іншу. Буде кутильгати все життя, і нічого йому не допоможе. Скажи, круто, Аніта, ну скажи! Через нікчемність повірити в себе та ще при цьому іншим допомагати. Скажи круто я придумав… Ну скажи, скажи!

Він крутився перед дзеркалом, не в змозі натішитися.

— Думаю за це можна було б…- він придивився до себе уважніше. - Думаю, за це можна було б мені по рубіну на крила дати…Ох і красень, ох і я!

— Ноа, ти ж знаєш, що рубіни не роздаються за таке, — рівно сказала Аніта.

Він трохи посупився, але швидко відмахнувся:

— Та знаю… вже не можна і помріяти.

Аніта глянула на нього уважніше.

— Ноа, на Плоті ти нахапався багато зайвого. А ти ж майбутній Наставник, Ангел.

Ноа самовпевнено всміхнувся, бо його правда геть відрізнялась від поглядів сухого Консультанта:

— Тому-то я і стану найкращим. Бо дуже добре розумію людей і їх звички.

— Цього недостатньо для Наставника, - вона сказала, як відрубала, і відвернулася, ніби вже зайнята іншим.

Він на мить напружився, але стримав роздратування. Та що вона може розуміти, ця канцелярська миша. Йому видніше, ніж будь кому.

— Не вчи мене тому, на чому сама не розумієшся, добре? - холодно відповів він. - На одній теорії далеко не заїдеш. А на практиці мені майже немає рівних, ясно?

Аніта мовчки прийняла це, не вступаючи в конфлікт. Лише злегка видихнула. Немає сенсу доводити щось, коли нема кому.

— Добре, як скажеш. Ти готовий? Я вже маю тебе відправити.

Ноа випрямився, зібрався, плечі стали рівніші - ніби перед стартом.

— Готовий. Як ніколи.

Він раптом згадав:

— А Тара вже готова? Ми що, не разом йдемо? Ми ж повинні спуститись вдвох.

— Тара ще збирається, - спокійно відповіла Аніта. - Зараз можеш спуститись сам. У вас цього разу є велика розбіжність в роках. Тому вона ще має час підготуватися.

Ноа лише знизав плечима. Йому було байдуже з нею чи без – головне результат на Плоті.

— Добре, пішли. Бо мені вже не терпиться.

Він почав потирати руки, як перед грою. Азарт захопив його настільки, що хотілось вже отримати те, заради чого він грає.

— І передай Тарі, що я вже за нею сумую. Скоро побачуся з нею… з моєю крихіткою, — він підморгнув.

 Спокійна, розсудлива та толерантна Аніта, все ж не витримала:

— Занадто багато Плоті, Ноа… занадто.

Він розсміявся. Йому приносило велике задоволення дратувати всіх навкруги:

— Ой, занадто багато повчань, Аніто.  Занадто, як для паперової пташки. Тому давай просто помовчимо.

І далі вони йшли довгим коридором в повній взаємній тиші. Кроки глухо відлунювали, але між ними висіла напруга. Вони навіть не дивилися один на одного. Нарешті дійшли до ліфта.

 Маючи певні забов’язання, яких треба дотримаватись, хоч і не хочеться, Аніта сухо сказала:

— Заходь у кабіну. Нагадую. Спочатку вимкнеться пар - для того, щоб зняти з тебе янгольський блиск. Далі загориться зелена лампочка - попередження. Через секунду пам’ять доступу до вищих знань тобі буде закрита. Потім червона - зітреться земна пам’ять і всі попередні життя. Коли загориться синя - тебе відправлять за місцем розпорядження. Коли відкриються двері - виходь. І не забудь проговорити це декілька разів.

Ноа невдоволено скривився на ці дитячі повчання з боку Аніти. Це вона нижча за нього, а ставить себе вищою:

— Нащо ти мені це все пояснюєш? Чи я вперше туди йду? Я ж не «молочний». Аніто, ти зовсім звбула з ким маєш справу? Піди сьорбни елію! – він почав голосно сміятись.

— Не забудь проговорити це декілька разів, - спокійно повторила вона. - Бо знов вернешся в ліфті назад і завдаси мені немало клопоту.