Глава 12

Глава 12

Тара потупилась в одну точку і нічого не говорила. В неї був геть зіпсований настрій, вона така була беземоційна, наче нічого не хоче, ніби всередині щось вимкнули і залишили тільки тишу.

— Ну й ти, Тара, теж слухай, - Ноа знову повернувся до неї. - А давай десять разів сходимо, а потім разом у Наставники, а там позмагаємося, у кого кращі «молочні». От то весело буде, ага.

Він говорив легко, майже безтурботно, але очі весь час ковзали по Тарі, уважно стежачи за її реакцією. Ніби перевіряв, чи ще є між ними той самий контакт, чи вона вже остаточно від нього віддалилася.

Тара подивилася на нього, але в її погляді не було колишнього відгуку.

— Аніто, давай вже готуй - Договір. Підпишемо, і я піду вибирати аватар. Це займе деякий час, а потім ще за призначенням - і туди, і сюди. Та й на Плоті час тягнеться дуже повільно, а я вже втомилася від цієї гонитви. Хочу нарешті відпочити від усього цього.

Вона говорила рівно, майже спокійно. Тільки пальці ледь помітно стиснулися, ніби Тара тримала в собі всю втому, щоб не розсипатися просто тут, перед ними.

Ноа насупився. Його почав огортати чи то смуток, чи то жаль. Хоча скоріше це була злість.

— Тара, що ти мелеш? Який відпочити? Це ж такий драйв! Це такі емоції! Не поспішай. Давай, коли повернемося сюди, ти знову гарненько подумаєш. Не роби поспішних кроків.

Він навіть трохи нахилився вперед, ніби намагався дотягнутися до неї словами й повернути назад у свій темп - той, у якому життя було грою, випробуванням, пригодою, черговою можливістю придумати щось цікаве.

Але Тара відвернулася. Вона нічого не відповіла. Її погляд упав кудись убік, туди, де все здавалося байдужим і спокійним. Наче весь цей простір не мав до неї жодного стосунку. Наче спокій навколо був навмисно створений на контрасті з тим, що зараз відбувалося всередині неї.

Аніта тим часом розклала перед ними папери.

— Ось. Обирайте все, що вам до душі. Тут заявлені уроки, підібрані під ваші задачі й трохи під майбутні можливі аватари. Можемо щось викинути або додати.

Вона говорила тепло, без жодної урочистості, ніби це була звичайна робоча розмова. Для Аніти, мабуть, так воно і було. Вона бачила перед собою не чиєсь майбутнє життя, а ще один набір уроків, які двом душам належало пройти.

Ноа одразу схилився над паперами.

— Яке там викинути? Ні. А додати можна?

Його очі забігали по списку, вогонь в середині штовхав на ще більші подвиги.

— Ага... Якщо я це візьму, і це, і оце... – азарт закрутив майбутні події і зняв з Ноа відчуття реальності.

Ручка в його руці ожила. Він швидко ставив галочки навпроти одного пункту за іншим.

— Ага! Все взагалі улет! І оц, і ще це… Аніто, це чистий кайф! Стільки всього підготувала. Ти розумниця! Вгодила так вгодила! – Ноа не підводив від паперів очі, лише встигав читати і радіти.

Здавалося, його це щиро захоплювало. Він відмічав усе, що хотів узяти, не особливо замислюючись над тим, скільки всього щойно навішував на майбутнє життя. На папері майже не залишилося місця без його галочок.

Аніта подивилася на цей аркуш, потім на Ноа й трохи підняла брову.

— Ноа, ну не захоплюйся. Ти ж знаєш: багато візьмеш, не виконаєш - буде погано.

— Аніта, коли це я щось не виконав? А? Пригадай мені, хоч один такий раз!

Ноа навіть обурився такому припущенню.

— Навпаки. Чим більше всього «навішано» на душі, тим цікавіша гра. Я не хочу жодного життя там - пустого й нудного. Який сенс? Народився, прожив так - сяк, помер... Таке тільки для «молочних» і підходить.

Він усміхнувся, але цього разу в його усмішці було більше виклику, ніж радості. Ніби він не просто говорив про майбутнє життя, а кидав самому життю черговий виклик.

Тара довго мовчала. Потім нарешті повернула голову до нього.

— А може, вже взагалі немає сенсу туди вертатися?

Її голос був тихим, але в ньому вперше з'явилася втомлена твердість.

— Ми на все це вже декілька разів подивилися під різними кутами... Чи не досить?

— Таро, ти що, не хочеш знову відчути моє кохання у Плоті? - Ноа хитнув головою, ніби сам не міг повірити в почуте, а потім розсміявся. — Ха-ха-ха.

Посмішка в нього вийшла трохи самовпевнена, майже легковажна. Ніби він досі вважав, що варто лише пожартувати - і Тара знову повернеться до їхньої звичної гри.

Але вона навіть не усміхнулася.

— Ноа, в нас немає там кохання. Ми з тобою кармічні, розумієш? Кармічні! - Тара дивилася на нього прямо, трохи роздратовано. - І все. Це вже було багато разів. Мені вже це нецікаво. Навіть набридло.

Вона говорила різко, але не гучно. Так говорить людина, яка вже втомилася сперечатися й більше не хоче нічого доводити. Їй просто хотілося поставити крапку.

Ноа перестав усміхатися.

— Ти так кажеш, наче тобі вкрай необхідне те довбане кохання. Чого воно тобі дасть, Таро? Що? Ну поясни мені!