Глава 8

Глава 8

Вони вже їхали досить довго. Захід сонця повільно спускався на капот машини, і світло ставало м’якшим, теплішим, але в салоні від цього не ставало спокійніше - навпаки, тиша тиснула ще сильніше. Дорога тягнулась вперед, і здавалося, що вона не має кінця, лиш безкінечний початок.

Ноа нарешті порушив мовчанку:

— Таро, дякую, що ти поїхала зі мною.

Він взяв її за руку і поцілував, але не повертався до неї - очі були прикуті до дороги, пальці трохи напружені на кермі.

— Ноа, а ти поясниш мені, що відбувається і, в яку халепу ти втрапив? - голос Тари був різкий, але в ньому вже змішувались втома і напруга.

— Це все важко пояснити, треба все збирати докупи… - відповів Ноа, не відриваючи погляду від дороги.

— Спробуй. Інакше я вийду і піду далі сама. Я більше взагалі не маю бажання з тобою спілкуватись і бачити тебе більше.

Тара відвернулась до вікна. Губи вона стиснула так сильно, що аж побіліли - всередині все крутилось: злість, розпач, втома, і щось ще, що вже важко було пояснити.

— Таро, припини істерику. Наша задача зараз просто вижити, чого б нам це не коштувало.

— Та що відбувається, поясни нарешті!

— Добре… я дізнався те, про що мені краще не знати. І тепер вони вирішили прибрати мене, щоб ця інформація не виплила.

— Я тут до чого? Що це за така важлива інформація? Чи ти все вигадав? Це якась нова забава у тебе?

— Ні, нічого я не вигадав. Думаєш, мені самому приємна вся ця ситуація? Ти моя кохана людина. Думаєш, я міг втекти без тебе?

— Ну а що ти вирішив? Яка ще кохана? Ти втратив пам’ять, а сьогодні згадав, що кохаєш мене?

— Я ніколи не переставав кохати тебе, Таро. Кожен день я все більше в тебе закохувався. У все, що є в тобі. Я кохаю тебе кожного дня, кожної сикунди. Ти завжди в моєму серці, в моїх думках. В усьому, що є я.

 Ці слова геть не потішили Тару, а зовсім навпаки – розізлили так, що хотілось кричати, рвати все навкруг себе. Та вона стримувалась. Ще не зараз, ще трохи треба потерпіти. Тара вже була на межі. Її голос зірвався:

— Кохав? Кохав? Всі роки знущання - це було кохання? А я, дура, просто цього не розуміла? Ха, не сміши мене. Це навіть логіці не піддається. Це так поводяться з коханою людиною? Виганяють з кімнати, чіпляються до всього, принижують, повністю знецінюють? Так? Це таке кохання? Тоді я не хочу, щоб мене хтось ще так кохав. З мене вистачить.

Її очі боліли, ніби хтось колов їх маленькими голками. У Тари потекли сльози. Вона відчувала їх гіркоту, але  навіть не витирала їх - просто дивилась вперед, ніби крізь все це. Хотілось переконати себе, що все сон. Марево, яке скоро розвіється, як густий туман.

— Таро, ти не розумієш, так було треба, я не міг інакше. Просто не міг, - Ноа відвернув погляд у вікно.

— Кому це було треба? Мені? Ти мене до чогось готував? Закаляв? Для чого? Поясни! Чи я не заслуговую хоча б нормального ставлення, як людина ?­­ – голос почав зрадницьки відмовляти і Тара поступово перейшла на визг.

— Проблема не в тобі. Ти ні в чому не винна. Ти найпрекрасніше, що я маю у житті, - Ноа вів бесіду спокіно, з ніжністю, яка йому не була властива вже давно.

— Я не винна, звісно. А хто ж винен? В кому проблема? О, я знаю - в тобі. Тобі просто подобалось мене принижувати. Зізнайся нарешті. Але з мене вистачить. Зупини машину і я вийду! Більше не хочу навіть сидіти поруч з тобою. Ти брехун, егоїст і…

— Таро, заспокойся, будь ласка. Я тобі дійсно не брехав. Жодного разу. Я просто не міг чинити інакше. Я не бачив іншого виходу. Тепер шкодую. Повір. Мені дуже соромно. Ти найцінніше, що є в моєму житті. Я не уявляю життя без тебе. Я повівся негідно по відношенню до тебе. Не мав права. Зовсім не мав. Але знаєш… коли я робив тобі боляче, думаєш, мені самому було весело?

— А що було сумно? - сказала Тара з іронією.

— Мені було гидко, Тара. Гидко від себе самого. В ті моменти я себе ненавидів.

— Тоді нащо ти це робив? І ще стільки років.

— Я не знаю, як тобі це краще пояснити.

— Поясни як можеш нарешті, бо я тобі обіцяю, якщо ні - я вистрибну з машини. Ну, кажи вже!

— Я не знаю як.

— Ноа, вибирай: або ти вже якось кажеш, або я виходжу, - не очікуючи від себе Тара зірвалась на крик, бо урвався терпець.

— Загалом, я… чорт не знаю, як це пояснити.

— Все, зупиняй машину.

Вона була настроєна рішуче. І вже потягнулась рукою до дверцят. Та Ноа вхопив її за плече.

— Чекай, чекай, зараз… Все! Все! Заспокойся! Я зараз все поясню!  Пам’ятаєш, я з друзями поїхав в гори, веслувати на байдарках?

— Це тут до чого? Там тебе осінило, що треба знущатись над дружиною чи над коханою, як ти кажеш?

— Не перебивай, будь ласка. Коли ми відпочивали, це був квітень. Як ти розумієш, вода була ще холодна, та й гірська ріка завжди холодна, незалежно від пори року. Ми пливли в парі з Максом. Я йому найбільше довірю в цьому питанні. Коли пливеш на байдарці, дії мають бути синхронізовані, майже ідентичні. І у нас завжди був резонанс, ми розуміли одне одного і без слів. Але цього разу він просто забув зробити поштовх, його закрутило. Сидіти «на носі» завжди відповідально. Я не зміг стабілізувати ситуацію, бо все було занадто швидко, і ми впали в воду.