Розділ 15 Облога

 Облога

    На наступний день  звістка про знищення великого німецького карального загону швидко рознеслась по району і вже під вечір   великий загін німців оточив село. Як виявилося,  в селі не залишилося жодної людини – ні старого, ні малого, ні чоловіка, ні жінки. Розлючені німці підпалили село з чотирьох сторін як солом’яну скирту.  Велике жовте полум’я облизувало  покрівлі, а потім і стіни будівель. Цегляна будівля церкви залишилася неушкодженою – тільки згоріли купола і масивний позолочений хрест ,  ввесь закопчений жимом, похилився на даху. Масивні  дзвін похилився на перекладину і замовк у своєму горісному мовчанні. 

Навіть коти і собаки забігли подалі від цього згубного місця, де раніше, до війни, цвіло і буяло красиве українське село – Глушки.

Німці ще деякий час мовчки дивилися на пусте село і все , що від нього залишилося, а потім , коли вже темніло, відправилися в Соснівку впевнені в своїй безкарності. Колону очолював  тупорилий танк, що  повільно просувався по лісовій дорозі. За ним на відстані двадцять – тридцять метрів пройшли декілька бронетранспортерів, а потім – колонна  вантажних автомобілів, повністю набитих німецькими солдатами.

Темний і суровий ліс обступав колонну із всіх сторін. Де не де раптово кричав пугач, але гуркіт від колони глушив всі сторонні звуки. Раптом танк зупинився. За ним зупинилися всі інші  - посеред дороги лежало велике дерево.  Зелена крона багатолітньої сосни чіткі виднілася на білому снігу. Танк дав газу і рвонув уперед на повалену сосну. Гілля з тріскотом  ламалося під гусеницями.

Раптом пролунав сильний вибух – танк підкинуло як іграшку. Потім, десь зовсім рядом другий і третій вибухи. Віковічні дуби, що стояли обабіч дороги, повільно похилились  і впали просто на автомобілі , що завмерли посеред вузької лісової дороги.  Почулися зойки і крики.  І знову з замаскованих окопів по обидва боки дороги перехресним вогнем хлинула злива партизанських куль. Остання машина зробила спробу розвернутись, але тільки ускладнило свій стан - не маючи змоги  розвернутись автомобіль перегородив дорогу і відступ назад був заблокований. Німці вискакували з автомобілів просто в сніг,  намагаючись якось  організувати оборону. Офіцер, розмахуючи пістолетом , намагався   зупинити паніку, але раптом якось незграбно похитнувся і впав просто лицем в сніг.   Опір тримав не довго – уже через десять – п'ятнадцять хвилин  вся колона була повністю розбита. На білому пухкому снігу повсюди чорніли темні шинелі вбитих німецьких вояків, танк завмер, опустивши свій тупорилий  перед в воронку, що , як паща, поступово пожирала вогнем цю величезну залізну масу кровожадного витвору людини.   Зверху, на танку,  розкинувши руки , розпластався  танкіст, котрий намагався вирватись із чорного черева   цієї потвори. Невелика кількість німецьких вояків, котрі залишилися живими, з піднятими руками , по коліну в снігу , стояли обабіч дороги, гуртуючись в одну масу відгодованих чужинців, що прийшли на цю українську землю з далекої Німеччини.

• Припинити вогонь! – наказав Микола, котрий вискочив з автоматом  на дорогу.

Декілька годин  партизани  розбирали  трофеї -  автомати, кулемети і, навіть, малокаліберна гармата , що стирчала на танку. Запряжені саньми коні  ввесь час, один за одним ,  з боєприпасами і трофейною зброєю від’їжджали по пухкому білому снігу кудись туди, в ліс… Вбитих німців  поховали в одній могилі, а розбиту техніку відтягнули з дороги і прикидали снігом.  Решту вантажних автомобілів відігнали в наперед заготовлені  земляні капоніри, прикидали гіллям і снігом так, що помітити їх  сторонній людини практично було неможливо.

Це була друга перемога партизан за останній час .  Добре організований і підготовлений загін швидко розростався , але… Німецьке командування не на жарт було сполохане розгромом в тихому до цього часу селі Глушки.  Через декілька днів район кишів від німецьких вояків – тепер уже дивізія карателів щільним кільцем намагалася заблокувати масив лісу, де , як вони вважали, могли знаходиться партизани.  Німецькі розвідувальні літаки весь час баражували понад лісом, але знайти замасковану базу так і не змогли.

В той час коли німці готовили операцію по знищенню партизан, Микола , як справжній командир, не гаючи часу, в свою чергу  уже знав , що робити:

Він розбив загін на декілька груп по тридцять чоловік, переодягнув їх в німецьку форму і тепер важко було зрозуміти – де німці, де свої. Обтяжливо для бою був обоз. Тому всіх жителів було розподілено по найближчим селам.

Таким чином із одного великого партизанського загону було створено десять маленьких  боєвих загонів, котрі мали чіткий план прориву на схід –  на Полісся. Все відбувалося так швидко, що німці не встигли замкнути всю територію партизанської бази, котрі як вода з під пальців вислизнули маленькими потічками далі, на Схід.

Микола із своїм загоном із десяти бійців мчав на трофейному автомобілі мокрими лісовими дорогами. Він знав, що десь неподалік  була розміщений німецький аеродром, звідки час від часи злітали розвідувальні літаки вермахту. План був простий – захопити літак і перелетіти лінію фронту до своїх.

Мотор машина натужно і надривисте   працював, колеса розкидали багнюку разом із снігом , а позаду залишалася велика колія.  Микола і Петро, притулившись один до одного боками, сиділи в  кабінці, пильно вдивляючись в дорогу, що петляла  поміж лісу. В кузові , прикрившись брезентовим тентом, заховалися  бійці.

Раптом дорога різко   повернула направо і всі несподівано побачили за декілька десятків метрів від себе німецький пост - дорога була  перекрита шлагбаумом, справа і зліва стояли кулеметні гнізда, а біля полосатої будки поважно стояв товстий  огрядний єфрейтор. Він пильно вдивлявся в автомобіль, що не збавляючи швидкості, наближався до КП.