Розділ 13 Оточення

 Оточення

Розбиті і    понівечені    автомобілі, розкидані , а то і просто кинуті, речі валялися по всій вулиці. Теплий червневий літній день згасав червоним, від крові, сонцем, що скотилося за горизонт якось невміло і незграбно. Останні промені ледве – ледве пробивалися через темну завісу  хмар, що важким покривалом  зависли над розбитою колоною і розтерзаним містом. Де – не – де чулися поодинокі    постріли , а гавкіт собак , що як і люди, загубили своє місце в цей тричі проклятий Богом день. Місто завмерло в чеканні чогось іще більшого, страшнішого.  Раптом із неба впала краплинка, потім друга, третя.

Несподівано піднявся вітер, що поривисто то підіймав, то опускав брезентові   залишки на автомобілях. Вдарив грім і блискавка розрізала небо – раз… другий… Глуха луна дзвінко розкотилася по темному , наче вимерлому, місту, а потім  на людей , на автомобілі , на місто полив  з неба справжній   ливень, змиваючи людські сльози і кров з бруківки. Струмочки брудної червоної від крові води стікали вниз по вулиці , зливалися в поточки , що передбачали  перетворитися  через декілька годин в справній потом.

Микола отямився від перший крапель , що впали на його неголене обличчя.  Навкруги було вже потемніло – від втоми він не помітив скільки годин проспав. Права рука , десь там біля плеча, боліла і темне , червоне пляма розповзлася по гімнастерці.

«Оце тобі на , - подумав Микола, - невже поранений?...» . Рана  була несерйозна – куля тільки зачепила  плече і , не завдаючи значної шкоди, навіть не пошкодила м’язів руки.

«Це нічого , пройде , - вирішив , підіймаючись на ноги  Микола, - заживе…»

Ховаючись від   непогоди він заскочив в кабіну автомобіля, потемки обмацуючи  все навкруги :  раптом  його рука  наштовхнулись  на  голову , що якось незграбно впала на витягнуті руки водія.

• Іван.. Іван, ти живий?

Почувся ледве чутний стогін

• Іван…, Іван? – Микола намагався зрозуміти , що з водієм, котрий ще недавно так    справно  крутив  кермо цієї полуторки,.

Навпомацки  Микола знайшов пом’яті  сірники в   своєму  нагрудному кармані , засвітив . Було зрозуміло  - Іван мертвий. Автомат лежав на колінах, а переднє  стекло , напроти голови водія було пробито два отвори від куль.  

Микола взяв автомат , взяв запасний диск до нього, перекинув ремінь через плече  і виповз із автомобіля.  Навпомацки він знайшов  свій мішок з продуктами, в якому лежало декілька банок тушонки, пів буханця хліба і трохи солі – закинув його через плечі і важко пересуваючи  ноги  поплентався  по вулиці.

«Куди іти? Що далі робити? – в голові солдата все перемішалося  і вирішив, - треба перечекати до ранку…»

Чисте літнє повітря після дощу і ранкова  свіжість  нагадали  про себе ледве - ледве сонце визирнуло   першим своїм променем. На годиннику Миколи було десь близько чотирьох ранку – розвиднялося.

«Треба йти, - нагадав він  собі, - треба… але ж  -  куди?»

Не задумуючись він , підхопивши автомат, широким кроком попрямував провулками старинного міста   вперед… туди,  на схід, де гриміла  канонада   боїв.

Він ішов годину чи дві … і тільки , коли сонце вже світило прямо в очі, він  зрозумів – треба відпочити.  За цей час Микола пройшов половину міста і тепер у нього було одне бажання – якнайшвидше вибратися з цього клятого міста. Ноги від втоми  так боліли, що , коли він присів на повалене дерево, тіло розслабилося і Микола з насолодою  закрив очі. Так він просидів, мабуть, декілька хвилин і опам’ятався тільки тоді , коли почув сильний гуркіт десь  за рогом цієї  вузенької вулички.

«Танки, - промайнуло в голові, -  що робити?» 

Микола , як спритний кіт, перескочив невеликий паркан і заліг в декількох кроках від дороги.

З-за рогу висунув  німецький танк, а за ним один за одним з розстебнутими рукавами , весело перемовляюсь, ішли солдати.  Час від часу  вони для профілактики стріляли по  зачинених вікнах і кричали:

• Млеко матка… Ком гір…

Танк , ляскаючи  гусеницями  по бруківці,  повільно просувався по вузькій вулиці.    Зверху  був відкритий люк  і з нього виднілася ,  підстрижена під «їжака»  , голова німецького танкіста. Він то занурювався в черево танка, то висовувався наполовину  з люка  і крутив своєю головою по сторонам – чи то від допитливості, чи то від  жари.  Десь там посаду на   показався мотоцикл, на якому сидів товстий  водій в качці і худорлявий, з довгою шиєю, німець. Спереду на колясці був встановлений кулемет, а на задньому сидінні  вмостився  вишколений офіцер в окулярах . Він щось розмахував руками  і весь час кричав:

• Шнель, шнель..

Раптом   їх   мотоцикл  заглох.  Офіцер як скажений   бігав навкруги, а водій неспішно важко перевалився і  вивалився на землю. Він , широко розставивши   ноги, низько схилився , намагаючись знайти несправність в двигуні.  Третій, що сидів за кулеметом, теж виліз з коляски і , поправляючи  на шиї автомат, підійшов до водія.

Колона минула  засідку Миколи, котрий  притаївся в засідці  за декілька кроків від мотоцикла, а мотоцикл так і не заводився.

«Мабуть бензин закінчився. – подумав Микола і в його  голові   блискавкою промайнула  знахабніла ідея, - а що як..»

На пустій вулиці , як і раніше , одиноко стояв мотоцикл; водій   вийняв  свічки, протер і знову вставив. Офіцер і довготелесий німець  достали пар сигари і з насолодою, як у себе дома, затягнулись  димом:

• Гут… Зер гут… -  весело сміючись, демонстративно пускали кільця диму.

«Ну зараз я вас.. – Микола  непомітно , в тіні, підкрався зовсім близько до паркету , за  яким зовсім рядом  копошилися  німці».

В цей час мотоцикл нарешті завівся . Микола  різко піднявся  і не цілячись випустив коротку чергу – спочатку по водію, котрий  , нічого не розуміючи, як лантух гепнувся на бруківку, а потім   декількома  чергами поклав офіцера і довготелесого. Не довго думаючи, Микола   втягнув офіцера в коляску, забрав два  автомат, що висів на шиї худого солдата, котрий  так, мабуть, і не зрозумів, що з ним сталося , витягнув   запасні обойми з патронами, скочив на мотоцикл, котрий спокійно  гуркотів посеред вулиці, і щосили дав газу.