1. Несподіванка

Несподіванка

Був прекрасний вихідний день, сонце світило яскраво на небі зовсім не було хмар. Вітер повіював прохолодними поривами з під ялинкової тіні парку де прогулювалися істоти.

- Стелло, і як так можна бути такою милою, коли ти огризаєшся на все і вся.

Усміхався хлопець до дівчини в одній тримаючи ріжок морозива, а в другій руку коханої. Хлопець мав коричневе волосся з відблиском золота коли на його падали промінчики сонця. Зелена райдужка нічим не відрізняється від людининої.   

- А чом би й ні ?

Дівчина усміхнулася ще ширше та швидко забрала морозиво з лівої руки хлопця та почала їсти поки перевертень не нахилився та ніжно поцілував її у щічку. Дівчина зашарілася продовжуючи їсти своє фісташкове морозиво. Та в деякий раз бурмотячи собі під ніс якусь нісемітницю.

- Подивися це ж відреставрований місток він так покращав !

Сказавши дівчина повела хлопця вперед до дерев’яної будівлі .

- Повниш, як ми тут вперше зустрілися .

- Оооо, так. Як таке забути можна. ..

Пара підійшла до краю моста та стала посередині дивлячись, як через міст перетинає вода з джерела, яке пробилося ще дуже давно.

Дівчина мала темне волосся, світло-коричневі очі, які так уважно дивились наче вони бачать все вперше. Тонкі губи усміхалися хлопцеві кажучи «я тебе люблю». На мить на поляні де влаштовували пікніки вчинився ґвалт, цим привернувши увагу пари.

- Йдемо подивимось, що там сталось ?       

Запитала Стелла хлопець тільки хитнув головою і вони пішли так і держачи за руку один одного. Дійшовши вони побачили рожевий дим, який швидко підіймався вверх та ставав густішим ніж був.

- Аіре давай повертатися мені тут не комфортно біля цього дивного диму.

Договоривши останні слова з’являється примара, яка з силою штовхає дівчину у самісінький центр рожевого диму. Рука не витримує пориву сили з якою її штовхнули в спину.

- Стелло !

Гукав хлопець у туман.

- Зі мною все добре, не заходь сюди тут нічого не видно .

Дівчина сиділа на землі, потирала коліна, які були замазані зеленню з трави.

- Аіре ти де ?

Гукала дівчина вставши на ноги . Вона нічогісінько не бачила та не чула. «та де ж кінець туману, він такий густий що я не бачу власних рук. Ще й спати так хочеться, що очі самі по собі закриваються». Перевертень ніяк не знаходила правильний шлях вона була без сил кудись іти, тому сіла на землю біля якогось каменю та й заснула. Стелла провалилася у спокійний сон. Десь далеко її гукав хлопець. А потім почувся чийсь жіночий сміх він віддалявся та збільшувався, наче великий вітер па полі.

- Хахахахаха ! Ахахахаха .. .