Розділ 3

Олександр

— Що скажете? Як вам ця квартира? Погодьтеся, що варіант дуже хороший, - приговорює рієлторка. — Новобудова, середній поверх, кімнати майже повністю готові, варто тільки обрати колір стін і завести меблі, гарне розташування, охорона, а балкон такий широкий, що там можна влаштовувати дискотеки, або цілий спортзал. А ще тихі сусіди і…

— Ви там пальці не  загинаєте? - розвертаюся до жінки.

— Звісно, ви можете подумати, але візьміть до уваги, що ця квартира довго пустувати не буде.

Проходжу в хол, ще раз оглядаю кімнати.

— Готуйте папери.

— Чудовий вибір! Ви не пожалкуєте, - співає рієлторка, задоволена гарним заробітком. Ціна на таку квартиру не маленька. Я, правда ще не знаю навіщо мені стільки кімнат, але бажання переглядати ще варіанти немає. Тому обрав перший, на мою думку, найкращий варіант. Плюс з виглядом на парк. 
 

На годиннику майже дев’ята. Добре, що їхати до офісу не довго.  Сідаю в автомобіль, ще раз кидаю погляд на будинок і виїжджаю з двору. Коли людина робить таку велику покупку повинна відчувати радість, але я, схоже, розучився радіти. З квартирою чи без, нічого не зміниться, просто житиму тепер не в готелі.

Сьогодні має бути перший повноцінний робочий день. Новий штат співробітників набраний, сподіваюсь я не прогадав. Я достатньо праці і зусиль доклав, щоб розширити свою компанію. Тому, щоб у Києві підняти компанію до бажаного рівня як у штатах, працювати доведеться багато, але воно того варте. Гарні результати позитивно впливатимуть на розмір заробітньої платні.

Виходжу з авто, ставлю на сигналізацію й заходжу до будівлі. Чується приємний гул, що різко контрастує зі звуками ремонтних робіт. Підіймаюсь на дев’ятий поверх. 

— Доброго ранку - вітаюсь голосно підійшовши до рецепцї. 

У мене всього десять чоловік на випробовувальному терміні, четверо в технічному відділі, довелось знайти нового секретаря на рецепцію і звичайно за переклад у мене відповідає Яна. На рахунок цієі вакансії, у мене завжди була висока конкуренція серед бажаючих її зайняти. Але коли вона з’явилась передімною така беззахисна і схвильована, одразу захотілось підтримати, захистити від усіх, саме тоді я і вирішив запропонувати їй це місце, навіть якщо і на місяць. Я бісовий мазохіст, але бажання її бачити, розмовляти, відчувати аромат… Дарма я її не відпустив, собі ж гірше зробив.

Проходжу до свого кабінету, краєм ока помічаю Яну, непіднімає очей,  мабуть працює над перекладом. 
 

— Привіт, як справи? - затримуюсь 

— Привіт, все добре.. - спостерігаю як неохоче піднімає голову. Її не бажання зі мною говорити, розбурхує у мені гнів, який доволі важко стримати. Чому вона вчора про минулі події говорила з образою ? Це ж її зрада вибила у мене землю з під ніг, вирвала  серце з грудей. Бувають моменти, коли хочеться сказати все, що накипіло за ці роки. 
 

Сідаю за своє робоче місце й поринаю у роботу, якої дуже багато. Інколи робочий день здається надто коротким, щоб встигнути все з запланованого. Наче тільки сів за ноутбук, а годинник показує обідню перерву. Тільки збираюся набрати номер секретаря, як у двері стукають.

— Так, — говорю голосно, відхиляючись на спинку крісла. 
— Можна ? – заглядає несміливо Яна

— Заходь. 

— Олександр Володимирович, я хочу відпростись.. - переминається з ноги на ногу.

— Ов… – здіймаю здивовано брови — Щось сталось?

— Особисті проблеми, я допрацюю дома… будь ласка - я бачу як вона нервує.   
— Яно, ти поясниш, що у тебе відбувається? - моє терпіння вичерпується. Я розумію, що ми тепер чужі люди . Маємо бути чужими. Я хочу знищити у серці залишки того, що колись було коханням. Перевести все у робочі стосунки і звикнути. Але… не получається… не з нею…