Розділ 2

Яна

— Але ж… - знизую плечима, остаточно розгубившись.

— Іди на своє місце чи ти забула на яких ти тут умовах.. - холодно проказуючи прямуює до свого кабінету.

Повертаюсь на своє місце і вирішую написати смс Каті, щоб знову забрала Емму до себе. Через кілька хвилин отримую позитивну відповідь. Так добре, що вона в мене є. Останнім часом, муляють думки, що матір з мене така собі. Просто дочка поки що не може висловити таку думку, але я боюся цього у майбутньому. Навіть сьогоднішню обіцянку і то не вдалось виконати. 

— Яна, зайди до мене. - так глибоко поринула у роздуми, що не одразу помітила коли вийшов мій бос.

Зітхаю. Плетуть до його кабінету. Саша чекає біля дверей, пробігається по мені поглядом і пропускає першою. 
 

— Я хотів поговорити з тобою, - заходить за мною і проходить до столу.

— Про що ? - одразу насторожуюся.

— Про твою роботу тут і те, що ми не обговорили чотири роки тому, - його обличчя серйозне, поза напружена.

— А чому ми не поговорили? - роздратування та образу приховати не вдається. — Бо ти не хотів слухати, – його відповіді не чекаю. — А тепер вже пізно. Все у минулому. Не варто його ворушити.

— Тобто тобі минуле не заважає зі мною спілкуватися ? – дивиться уважно, наче шукає на моєму обличчі відповіді. 
— Погане минуле завжди викликатиме негатив.Крім того, я не збираюся тут довше затримуватись, аніж було домовлено. 
— Впевнена ? А якщо я хочу тобі запропонувати офіційну роботу за твоєю професією ? 
— Впевнена. Цього мені не дозволять мої життєві обставини. 
— Які саме? – наполягає на конкретиці.

— Я … переїжджаю. – ляпаю те, що нещодавно почало крутитись в голові. 
— Куди?, - кидає роздратовано.

— А це вже не ваша справа, Олександр Володимирович. - замовкаю, лякаючись його розлюченого погляду. 
 

—Ясно. Тоді ось тобі документ, переклади його і тоді будеш вільна… на сьогодні. – простягає аркуші, беру, рвучко розвертаюсь і виходжу з кабінету.

Біля двох годин час у мене йде на переклад документу. Після чого заходжу в кабінет без стуку. Саша стоїть обличчям до вікна.Зачиняю двері й сідаю на стілець. Нервую.Відчуваю його гнів, але не на мене. Таке відчуття, наче він гнівається на себе і веде внутрішню боротьбу.

— Все готово. - кладу роботу на стіл.

— З мовою нема проблем? 
— Ні, - хитаю головою.

— Добре, - розвертається, підходить до шафи і бере теку. За стіл не сідає, підходить до мене. Занадто близько. Обпирається на стіл й подає мені. 
— Зможеш це перекласти за тиждень часу ?

— Емм… - розгублено кліпаю.

— Подивися, – киває на теку у моїх руках. Відкриваю, декілька хвилин переглядаю. 

— Я спробую, – зараз дуже важко зосередитися.

— Тоді, можеш іти… – підіймається, підходить до вікна і засновує ріки в кишені штанів. — Я радий, що ти все забула, – кидає, коли я вже майже біля дверей.

— Не все можливо забути. Але можна навчитися не згадувати. – відповідаю не розвертаючись і швидко виходжу…. 
 

Щиро дякую усім за зірочки і коментарі !!!) Мені дуже приємно) Не забувайте додавати книгу до бібліотеки, щоб не загубити) Оновлення розділів буде відбуватись за графіком через день у восьмій зранку)

Мирного вам неба над головою)