Глава 19. Візит.

-Що?Не може бути!-я не вірила його словам.

-Це точно він.Ну твій будинок там де Назар закопував камінь.Правильно ж?

-Так.

-Ну,і от тоді коли він дав мені замка я був у тебе в будинку.Точніше у мого хрещеного, тоді у нього зламався замок і мій тато розбирається в замках як вже сказав Майкл. Ну й от після ремонту мій тато був дуже зайнятий ,тому запропонував мені віднести йому замок, я був не проти. А вже після того як я збираюся повертатися додому на четвертому поверсі якийсь чоловік дав мені замок.Я точно пам'ятаю що саме на четвертому, тому що мій хрещений живе на п'ятому.Я взяв замок лише тому що чоловік сказав що він давній клієнт мого тата і тому як вдячність за чудовий ремонт замка який стоїть у нього вже років два,він вручив мені замка і сказав дуже добре його заховати щоб ніхто,а особливо мій тато цього не бачив.Звісно тоді я здивувався чому, але чоловік дуже просто відповів що у нього не дуже добрі відносини з моїм батьком. І він не хоче зайвий раз нагадувати йому про своє існування.Ще дивним було те що перед тим, як дати мені замка чоловік закрив замка ключем, а потім відкрив і знову закрив щось промовляючи собі під носом.Але ключа від замка він мені так і не дав.Звичайно я не із дурних і попросив у чоловіка ключик,але він сказав що рідного ключа у цього замка не було,а цей ключ від іншого замка.Я відмовився від замка,але чоловік запропонувавши мені чая розказав про нібито старі відносини з моїм татом,і я взяв замка із поваги до того чоловіка.

-Він точно знав те що ти візьмеш цей замок.-сказав Майкл.-Минуле не повернеш,але ми маємо намагатися врятувати своє життя.Тому пропоную навідатися до цього "чорного".Які двері у чорного, пам'ятаєш?

-Середні.

-І як ти собі це уявляеш?Привіт,ми діти,які хочемо себе врятувати.Впустіть нас на чай і відайте ключ?-припустила Меліса.

-Ні,не так.Думайте логічно.Моніка його сусідка.Можна і на чай запроситися,а можна і потом влаштувати.Вона як раз живе нище нього.Заявитися до нього зі словами "Ви нас затопили.Можна подивитися з якої кімнати."Ще щось і затримати його як умова більше.

-Припустімо.

-Ну ходімо.-запропонувала я.

-З Богом.-промовив хтось і ми рушили на пошук проблем для дупи.

Коли ми стояли вже під самісінькими дверима мого будинку я почала вагатися.Все таки зустріч з ним-це моторошно.

-Годі,пішли.-почав сердетися Майкл.

-Пішли.-ледь вичавила із себе я.

Ми піднялися на четвертий поверх,мене охопив холодний вітерець в такий жаркий день.Я стояла під його дверима,чекаючи спасіння.Наша команда,яка покинула мене,стояла поверхом нижче.Я наважилася і скористалася дзвінком біля дверей.Долинув дзвінок.Тиша.Ніхто навіть не збирався відчиняти двері.Я подзвонила вдруге.Тиша.Як раптом я почула кроки зверху,які спускалися вниз.Я злякалася.

-Добрий день,любочка.-привіталася зі мною жіночка.Це була баба Люба.-Ти до Толіка?

-Добрий,так,баба Люба.Я до дядька Толі мені це..треба йому деякі речі відати.

-А,так його дитиночко вдома нема.Як вранці пішов так і не повернувся.Я то про всіх все знає,лише собі ради ніяк дати не можу.Ото погода напевно дощь буде,коліна викручувати почало,біда і горе.-жалілася баба Люба,відсторонившись від початкової теми.

-Ой,я то згадала що мені бігти треба.Бувайте.-позбулалася я від не потрібної мені розмови.

Ми вибігли з підїзда.

-От,лихо.Як відчував.-поскаржився Майкл.-Тільки час втратили.Ну нічого,завтра зайдемо в гості.

-Тоді по будинках?-спитав Гарі,з яким Майкл вже помирився,зваливши все на дурні думки в його голові.

-Тоді по будинках.-повторив Майкл.-Бувайте.

-Бувай.-зверталася я нібито тільки до одного Майкла.

День передавав свій пост,вечеру.Сонце поспішило у коротку відпустку.