Глава 14. Пригода в метро та кінець міста.

Встала я сьогодні явно не з тієї ноги.Причина тому є те що я пішла мити руки в тоолет,а потім одягла татові шкарпетки.Зрозумівши що вони мені завеликі я поскаржилася мамі,що хтось розтягнув їх.В той час тато поскаржився мамі що він не може знайти шкарпетки.Звісно потім все налагодилося і ми розібралися хто куди і як,але потім я перевернула стакан з молоком собі на піжаму.Добре що хоч на піжаму.Зрозумівши що сьогодні не мій день я пішла чистити зуби.

-Доню,сніданок на столі.Ми з татом пішли.

-Дякую.Гарного дня.

Я поснідала сирниками з сметаною,і запила залишками молока.Потім пішла одягатися.Застеливши ліжко я одягла джинси і зелену кофту трохи вище колін.Вийшла я сьогодні знову раніше,але в цей раз я поспішала на галявину.По дорозі туди я знову впевнилася у тому що це не мій день.Два рази майже впала і все ж таки на третій збила перехожого.Доходячи до галявини я побачили дивного чоловіка.Він обривав ще не до кінці розпущені листочки.На галявині я вже була о 10 годині ранку.Майкл як я і думала був там.І до цього гарненького типа у мене є розмова.Я зайшла в середину будинку і побачила його.

-Привіт.-сказав він.

Я підійшла до хлопці і притиснула його до стіни.

-Ей!Що ти робиш?

-Скажи своїй Каті щоб вона залишила мене в спокої!

-Якій Каті?

-У тебе їх так багато що не пам'ятаєш з якою спав?

Я різко відпустила його кофту і він вдарився головою об поличку.Я вийшла з хатки з повним обуренням.Якій Каті?Хлопець наздогнав мене і різко повернув до себе.Нахилившись на ді мною він сказав:

-По-перше я ні з ким не спав.По-друге...

-По-друге скажі своїй Каті щоб вона не лізла до мене бо вона мені так всі коси повириває.

Я пішла і сіла на стілець чекаючи інших.Через двадцять хвилин всі наші були у повному зборі.Майже в повному.Не вистачало тільки Фелікса,Ростіка і Гарі.

-Я тут!-захеканий хлопець сів біля Марти.

-Я теж тут.-сказав зовсім спокійно Фелікс.

-Що сталося Гарі?-спитала Марта.

-Я проспав.

-А добре.

Через хвилин п'ять з'явився Ростік.

-Він стежив за мною!-наляканий хлопець сів поруч зі мною.

-Хто стежив?Чорний?-спитала я.

-Так.З самого дому.

-Ти його хоч сюди не привів?-спитав Майкл.

-Ні,він загубив мене.

-Добре,треба починати.Він посилює впливання на нас.Фелікс є пропозиції що до того що ми будемо шукати?-спитав Майкл.

-А що одразу я?-збентежено відповів Фелікс.

-Є,нема?

-Є.Але тобі не сподобається.

-Давай я буду вирішувати що мені сподобається а що ні?

-Звісно.

-Отже,що ти пропонуєш?

-Шукати перо.Моє.

-Добре,де ти його заховав?

-На Яблучній.

-Що?Так це ж в кінці міста!

-А я казав що тобі не сподобається.

-Як тебе туди занесло?

-В той день мені треба було закопати річ, обов'язково.А батьки повезли мене до стоматолога і я знав що повернемося ми пізно ввечері і на це не буде часу.Тому коли ми чекали своєї черги я закопав перо там.

-Треба рушати.Збирайтесь.-наказав Майкл.

Після слів хлопця у нас стало гучно,як у вулику.Хоча і до того було не краще.Хлопці вже щось задумали і це було видно,а дівчата метушилися біля будиночку.Тому що саме там стояло зеркало.А куди у світ виходити з такою зачіскою?Коли всі нарешті зібралися ми рушили на автобусну зупинку.Нам треба було на метро.Пішки йти не варіант тому що ми витратимо як мінімум годину.Якщо йти одному то хвилин тридцять,а з нами...Поки доплентаємося.Ми стояли на зупинці очікуючи підходящий транспорт,коли дві бабусі обговорювали поведінку наших хлопців.

-О,що за молодь пішла?Як павми.-казала та що в чорній хустині.

-О,то мій сусід Гарі.Порядний хлопець -сказала друга жіночка і після її слів Гарі почав битися з Феліксом.

-Бачу,Надя,бачу.Якиий поряднииий.

Отже жіночку в чорній хустці звати Надя.-подумала я.

-Ну,хлопець ж.Він мого кота спас в той раз.Ото коли він на дерево поліз.-сказала вже відома мені баба Надя.

-О,ото не наш автобус поїхав.-спитала жіночка в довгій юпці.

-Свето,ми знов пропустили.Це вже другий.Та йди ти в ліс.Ми так з тобою до ночі стояти будем.

Света і Надя.Я задумалась чи знайомі вони?Чи тільки познайомились?Напевно знайомі,про кота не розказувала би так.

-Моніка!Моніка!

З думок мене витягнув голос Майкла.

-А?Шо?

-Автобус їде!-кричав хлопець,протягуючи руку з кабіни автобуса.

Водій зупинився в два кроки від брівки.Було не зручно заходити.Я взяла руку Майкла і він потягнув мене на себе.Автобус закрив двері і рушив.У нас біля зупинки на дорозі була яма і ніхто з водіїв її не оминав.Як і в цей раз,тому я приземлилася в Майкові обійми.Я притулилася до хлопця,а він стояв в шоці з розставленими руками.Коли він "отямився",він взяв і легенько поклав свою руку мені на талію.Я відсторонилася.Ми оплатили проїзд і сіли на вільні місця.Їх було багато.Тому всі ми були майже разом.Я сіла біля вікна і ловила на собі три погляда.Майкла,Назара і Гарі.Назар з ним все зрозуміло,Майкл напевно відходить від події,а Гарі,Гарі ну не знаю може просто.Доїхали ми за десять хвилин.Без пригод.Ми вийшли з автобуса і ще п'ять хвилин пройшли до метро.В метро в нас перевіряли учнівські квитки.Потім ми "спокійно" спустилися сходами.Єдвард разом з Ростіком полетіли вниз.Ми сіли в вагон метро на станції "Оболонь".Нам треба було їхати до "Червоного Хутіра".Звичайно з пересадкою.Вийти ми мали на площі "Льва Толстого".В вагоні метро було багато вільних місць,тому ми сиділи.Через три станції людей було більше,в вагон зайшла бабця.Тимур і Єдвард встали.Бабуся сіла.Поїзд рушив,сильно шатаючи всіх хто стояв і в той момент Єдвард зхватився за Тимура аби не впасти.Хлопець не очікував цього і впав на ту бабцю.Бабця почала верещати.Оточуючі оглядалися.Тимур намагався встати,але поїзд зупинився і він вдруге впав на бабцю.Після цієї ситуації Тимур і Єдвард переглянувся і відійшли в кінець вагона.Туди де люди не бачили цієї ганьби, а лише чули крики.На площі "Льва Толстого" ми вийшли.Нам треба було пересісти на зелену лінію метро.Тому ми пішли на екскаватор.Піднявшись ми прийшли на майже пусту станцію.Станцію "Палац спорту".І тільки тоді,тільки в ту мить ми зрозуміли що загубили хлопців.Тимур і Єдвард.Меліса зателефонувала загубленим,але чого треба було очікувати вони не чули дзвінка.Поїзд на який ми мали сісти приїхав і люди як мурахи наповнили станцію.В цей раз дзвінок не почули ми і коли побачили пропущений одразу перетелефонували.На щастя хлопці взяли телефон.Якість дзвінка була відстійною.Шум,гуркіт,грім.