Глава 11. Мій бовдур.

-Ліхтарик

-Ми

-Звільняємо

-Тебе

-Від

-Чорної 

-Магії

-Не 

-Тримай

-Нас

-Сорок

-Днів

-Короля

Ми знайшли вже шосту річ,провели обряд і тепер відпочиваємо.Шостою річю був ліхтарик ,Ростік закопав його на спортивному майданчику.Ми нарешті мали змогу відпочити пів дня.

-Чого ми в кінці говоримо Сорок днів Короля?-спитав лежачи на траві Ростік.-І чого той хто копав річ,потім тримає її в руках?

-Ну тому що ми звільняємо того хто копав річ від потойбічних сил,від контроля можна так сказати.А Сорок днів Короля ми кажемо тому що так називається гра.-пояснював йому Майкл.

-Чого гра саме так називається?-спитав Ростік вдруге.

-Згадай коли ми тільки починали грати то кожних сорок днів ми міняли "короля".У нас були правила спочатку "королем" був наприклад ти,і ти міг виконувати свої бажання завдяки нам.Ну якісь банальні захотів води принесли,ще щось.І через сорок днів "король" знову мінявся.Наприклад Єдвард.І його бажання можна так сказати переходили на другий рівень і він міг бажати вже щось інше."Королем" міг бути тільки хлопець,але той хто був головним тобто я міг бути королем тільки один раз і бажати дівчину.Кажу одразу правила придумував не я.

-А чого ми зараз так не робимо?-спитав все ж той самий лежачий на траві Ростік.

-Тому що нам треба змінити правила.І то було для забави,а зараз нам треба рятувати свою шкіру.Зараз нам треба розкопати всі речі.Знайти найголовніше це замок.Далі ключ.Того кому належить замок,тобто чорному.І викрасти ключ.Сподіваюся він у нього.А потім провести найголовніший обряд.І все.Далі тільки все залежить від удачі.Доля.Я б так сказав.

-Ага,доля.-повторив Ростік.

Ми лежали на траві і дивилися на весняне сонечко.В горі літали пташки і метелики.Було тепло майже 25°С.Сьогодні ми впоралися за годину може дві.Я закрила очі.Заснула.

"Я йду на галявині вона гарна.Рушаю далі бачу силует Майкла.Підходжу ближче.Кличу його.Він обертається.Чорний ні..Я починаю бігти.Аааа не чіпайте мене.Нііі.Я біжу.По переду мене галявина стає чорною.Я зупиняюся.Число тринадцять.Я в якомусь підвалі?Я в якійсь чорній кімнаті.Сильний шум.Закриваю очі і вуха.Тиша.Відкриваю.О ніііі.Тринадцять.Все червоне.Синє.Біле."

Я прокидаюся.Різко встаю.

-Що з тобою?Моніка?-питає Ася.

Я падаю на землю.

"Бачу щось біле.Я померла?Що це?Знову шум.Тиша.Синє.біле.червоне.зелене."

Я відкриваю око.Бачу Майкла який звисає наді мною.

-Ааааааа

-Тихо,тихо,тихо.

-Що з тобою?-чую голос Меліси.

-Він, чорний, тринадцять.

-Тихо,зайчик.-каже Майкл.

-Голова.

-Болить?

-Угу.

Майкл кудись пішов.Я встала.Голова почала паморочитися.

-Тримай

Майкл приніс мені води.Я сіла на стілець випила води і заспокійливе.

-Що ти бачила?-спитала Меліса.

Я розказала їй все так як було.

-Ведіння?-спитала Меліса.

-Ні,сон.Ведіння не може бути таким.Але може бути попередження.-сказав Майкл.

-На те що ти чорний?Чи ти кріт?Чи те що вбєш мене?-кричала я.

-Ні, ти що?Тебе не вб'ю.

-Кого?Нас?

-Ні, сонечко.Ні.-продовжував Майкл.

-Я не сонечко.

-Полуничка.

-І не п..

Майкл сів поруч і обійняв мене. Ми сиділи  і думали що робити далі. Додому ми пішли о шостій  вечора.Я прийшла мами ще не було.

-Привіт,тато.

-Привіт.Як день?

-Нормально.

-Тобі тут лист.

-Де??Де??

Я взяла лист і пішла до себе.Я хвилювалась перед його відкриттям. Це чорний. Що він від нас хоче? Він прийде за нами?За мною?Я наважилася і відкрила лист.З нього посипалися конфіті.Дивно подумала я.А де ж число тринадцять.В середині був лист.Я дістала його.

"Полуничка,навевно ти подумала що це чорний.Але ні ,я.Дуже сумую за тобою.Сподіваюся що завтра побачимося.Не вистачає тебе.Люблю,цілую. 

                                                 Від Майкла"

Я розсміялася.Бовдур.Мій бовдур.