Глава 10. Його таємниця.

Нічого не звичного ми знову сидимо на нашій галявині.Чекаючи команд від Майкла і Меліси.Але більше всього цим всім керує Майкл.Наразі ми маємо тільки чотири речі,над якими був проведений обряд.Ми всі дуже сподіваємося що по закінченню гри всі ми будемо живі і здорові.Я дуже хвилююся з цього приводу.Майкл міг би вже починати розмову,але ми чекаємо ще трьох людей.Це Гарі,Фелікс і Аріана.Хоч би цю Аріану викрав цей тип в чорному.Про що я думаю?Часом здається що я божеволію.

-Всім привіт.-сказав Гарі.

-Так-так.Хто це прийшов?Я саме про тебе думала.-сказала я без привітання,але з усмішкою на лиці.

Звичайно, як можна бути без усмішки в такий чудовий день.Сьогодні у моєї матусі день народження.

-Чого це ти така радісна?

-Рідію,бо хочу.-весело відповіла я.

-Майкл тобі освідчився?-підвівши брови спитав Гарі.

-Та ну тебе!-в один голос сказали ми з Майклом,а потім почали сміятися.

Поки ми вирішували щось своє до нас приєдналася Аріана з Феліксом.І тепер наша дружня команда в зборі.Отже, можна починати.

-Я скажу те що кажу завжди:"Я не знаю що ми будемо шукати.Є пропозиції?"

-Так.-несміливо сказав Назар.-Вони були з самого початку,але я був не певний.Зараз певний.

-Що там таке?-спитав Майкл.

-Самі побачите.Не можу вже терпіти!-трохи голосніше сказав Назар.

-Де саме побачимо?-спитав все ж той самий Майкл.

-Біля..біля..

-Забув?!-здивувався Майкл.

-Біля будинку Моніки.-як скоромовку промовив Назар.

-Дивно.-сказала вже я.

Ми рушили до мого будинку.Дорогу показувала я хоч ту річ не копала.Я навіть не мала припущення що вона десь тут і що тут взагалі щось копали крім квітів.Ми прийшли на місце,а Назар стояв не ворушившись.Немов прикопали.

-Чого завмер?Показуй.

-Тут,це тут.-сказав він немов не з його вуст.

-Ми зрозуміли.Де саме?

-Тут.-промовляв Назар.

-Назар ти тупий?!Де?!Де воно?!-кричав на нього Майкл.

Назар обрусив своє тіло і сказав вже іншим голосом:

-Що відбувається?

-Ти божеволієш!-сказав Майкл.-Ну,показуй.Де воно?

-А точно.Щось зі мною не те.

-Ми зрозуміли.-тихо сказав Гарі.

Назар показав на дерево яке стояло біля лавочки.

-Тут,це тут.Копайте.

Єдвард переглянувся з Майклом мов питаючи дозвола.Той кивнув.Єдвард почав копати.

-Діставай.-казав Майкл.

Єдвард дістав камінь.

-Господи.-зітхнув Майкл.-Знайшли камінь.Копай далі не воно.

-Воно! Воно!-кричав Назар.

-Точно?!-здивувався Майкл.

-Так.

-Добре,якщо воно як ми дізнаємося що це саме твій камінь.

-А ти переверни його.

Камінь був у руках Єдварда той відав камінь Майклу.Майкл перевернув камінь.

-Моніка?-здивувався Майкл.

-Так, я тут.-підбігла я.

-Та не ти.

-У нас є ще?

-Тут написано Моніка.Коректором?

-Фарбою.Хихи.-сміявся Назар.

-Що?Навіщо?-спитала я.

-У мене те ж саме питання.-сказав Майкл

-У нас всіх те ж саме питання.

Ми обступили Назара з обох сторін.

-У нас завівся кріт?Ти здавав інформацію про нас?-спитав Майкл.

-Що?Ні.Звісно ні.

-Як ти поясниш це?

-Камінь...Я кохаю Моніку...

-Тому ти написав на камінці Моніка?Закопав його?А ти знаєш що так не можна?Ти мов би поховав її живцем.Розумієш?Тому чорний і хотів вбити її не тільки за те що вона закінчила гру.Ті слова на листі "..ту хто кохає більшість з вас.."-повторив їх Майкл,а потім дав ляпаса Назару.-Через те що камінь був в землі,Моніку хотіли прикопати.І викрали її біля будинку.Бо чорний відчував допомогу.Сили.Певність.Придурок-Майкл дав йому другого ляпаса.

-Ти думаєш що я дозволю себе бити?Принижувати?-кричав Назар.

-Ти сам себе принизив.-кричав вже Майкл.

Між хлопцями розвязалася бійка.І все знову через мене.Вони билися до крові.У Назара був розбитий нос.Я у Майкла лікоть і губа.Ніхто з хлопців не поспішав роз'єднувати двох "биків".Всі пам'ятали випадок на галявині.А дівчата навіть не рипалися.Аріана з якогось доброго дива плакала.Фелікс сміявся.Всі жили в своїх думках і емоціях одна я хотіла щоб це все припинилося.Хлопці кричали,вирішували стосунки.З під'їзда вийшла баба Люба.

-Боженьки,що це тут робиться?Людонькі,ви що сказилися?Хлопці чого це ви?Ану розходьтесь.

Та старання баби Люби не допомогли.Хлопці її і не чули.Тоді баба Люба придумала дещо краще:

-Павло,а ну іди сюди.Розгриби ціх двох.

Я думала баба Люба шуткувала.Щоб хлопці припинили,але вже за хвилину її син Павло роз'єднав двох "биків".

-Дякую,тобі Павлушо.-сказала баба Люба і пішла за хлібом.

-Чого це ви хлопці?-спитав дядько Павло.

-А не треба лізти туди куди не треба.-казав Майкл.

-Може вам допомогти?-спитав Павло.

-Вже допомогли.-сказав Майкл і пішов геть.

За Майклом побігла Аріана протираючи сльози.

-Майкл,я так хвилювалася.Давай допоможу?

-Йди ти.Задовбала!

Ми всі рушили слідом.Звичайно прийшли ми на галявину.Аріана пішла за аптечкою.Сіла поряд біля Майкла і почала оброблювати рану.

-Боляче!Дивись що ти наробила!

Тепер спирт яким йому обробляли руку був розлитий на його штанці.

-Молодец!Допомогла!Дякую

Я підійшла до них і забрала ватку у Аріани.Та сказала щось мені у слід.А я присіла біля Майкла.

-Я сам.

-Я обережно.

Я взяла ватку і обробила йому лікоть.Ася в той час допомагала Назару.Після я прикріпила пластер.Я взялася обробляти йому губу.

-Боляче?

Він мовчав.Я підняла очі.Він дивився на мене.Я завмерла.Згадала про його губу.Обробила губу.А потім подряпину на лівому щоці.З нею від виглядав мов герой з книжки про кохання.Коли ми з Асею закінчили стали проводити обряд.Обряд ми провели як звичайно.Все пройшло успішно.