Привіт із минулого

Глава 8. Крок до загибелі.

Прокинулася я від того що хтось сильно мені заважав спати.

-Можна тихіше?

-Смерть не буває тихішою.

Я зхватилася з матраца,але одразу ж впала назад бо мої руки досі були зв'язані.Я згадала що не знаходжусь у себе в дома,в теплому ліжку і це не мама яка прийшла прибирати кімнату.Я побачила чорного якій збирав щось в чорну сумку.І зрозуміла що це кінець.Він підійшов до мене розв'язав ноги і руки.Я встала він знову зав'язав руки і заклеїв скотчем рот.Він взяв свою сумку:

-Пішли.

Ми вийшли з цього темного підвала.О,нарешті.Я побачила сонце.Я роздивилася місцевість це було щось не відоме для мене.

-Залазь в машину.-сказав чорний.

Я сіла в машину точніше лягла в машину,я лежала на двох кріслав з балаклавою на голові.Це для того аби я не запам'ятала дорогу.Було дуже жарко.Мені було шкода що я так рано помру.Хотілося побачити маму,тата,Асю і Майкла.Дорога була досить далекою.Я заснула в машині,а прокинулася від того що мене почав будити чоловічий голос:

-Вставай, вставай.Нарешті я помщуся тобі,ахаха.-сміявся чорний.

Я встала з машини не бачучи де я і що зі мною.Відчула як чорний одягнув наручники на мої ноги.

-Пішли,не поспішай бо впадеш раніше ніж треба.

Він зняв з мене балаклаву.І я побачила світ.Побачила сонце.Наше озеро."Чистоводне" тепер воно не буде чистим коли тут буде мій труп.Я не плакала і не кричала.Ні, мені було не все одно.Я просто змирилася з цим.Я все одно не можу нічого з цим зробити.Була якась надія.Хотілося магії,що зараз бац,і в нього влучить блискавка,а я втечу.Він вів мене на місток,який давав людям змогу перейти на той берег,а найчастіше його застосовували для стрибків.І я..Я теж це зроблю....Ми прийшли на середину моста.

-Хочеш щось сказати перед стрибком?-спитав він.

Я кивнула.Чорний прибрав скотч з моїх губ.Хотілося кричати,кликати на допомогу,але ніхто не почує.Тут абсолютна тиша.

-Мамо,тато я вас люблю.-я дивилася на воду а з моїх очей крапали гіркі сльози.-Як це зробити?Вибачте мене за те що була поганою дочкою для вас.

-Все?

-Так.

-Стрибай.Моніка,стрибай.

-Як мені переступити через перило у мене ноги в наручниках?

-Не знаю,Без них ти випливеш.

-У мене руки зв'язані!!-кричала я,а сльози не припиняли падати на землю.

-Зараз

Чорний зняв з мене наручники,я стояла як вкопана.І не могла наважитися стрибнути в низ.

-Можна питання?

-Валяй.

-Хто ви?Невідомий.

-Нічний кошмар.Стрибай,стерво!!Стрибай!!

Я хотіла переступити перило,як почула крики чорного.

-Погані,ви що робите?

Я обернулася злодій валявся на землі з розбитою головою,а поряд стояли мої..друзі?

-Майкл!!-я кинулася в обійми хлопця з сльозами на очах.

-Не час.Моніка,не час!

Він схопив мене за руку і ми всі почали бігти в невідомому напрямку.Ми прибігли до нашої галявини.І нарешті сіли.

-Моніка,люба.-до мене підбігла Ася.-Я думала більше ніколи тебе не побачу.

-Все обійшлося.Дякую,вам.Я думала це кінець.

-Він тебе бив?-спитала Ася побачивши мій синець.

-Є трохи. У мене все так болить.Але зараз це неважливо.

Майкл приніс мені води і заспокійливе.Він сів поряд.

-Дозволь?

Я кивнула.Хлопець взяв мої руки і відрізав мотузку.На моїх руках залишилися синці він мотузки.Майкл торкнувся моєї руки.

-Ай,боляче.

-Вибач.Можна я..

Я поцілувала хлопця перш ніж він зміг що небудь мені сказати.Це було фантастично.Я хотіла цього вже три дні,три.Його губи були такими ніжними.Я відсторонилася.

-Ти читаєш думки?

-Вибач.-я встала аби піти,але Майкл взяв мене за долоню.

-Ти куди?Не тікай.Будь-ласка.Я так сумував.

-Правда?

-Ні.-в розмову втрутився Назар.-Він казав Асі що не кохає тебе.

Я подивилася в очі Майклу.Він не відвів погляд,а лише стійко дивився пробираючи душу.

-Мені байдуже.-сказала я спокійно.-Але зараз я хочу бути з ним.

-Навіщо тобі це?-спитав Назар.

-В мене був час подумати.

Я взяла хлопця за руку і повела не знаючи куди.

-Ти куди мене ведеш?

-Не знаю.-я зупинилася.

-Ти..

-Вибач.-я перебила хлопця.-Я не повинна була себе так вести.Якщо хочеш ти можеш піти.

Я відпустила руку Майкла і відвернулася.

-Ні,ти що.-хлопець притулилася до мене с заду.

По моєму тілу побігли мурашки.Мені було гаряче і так добре.В середині мене панував вогонь,вся моя уява ,фантазія і світ який був в середині палав.Все палало.Я обернулася до Майкла.Відкрила рота аби сказати про те що думаю.Але хлопець затулив мій рот своєю долонею.

-Мовчи,просто мовчи.

Я обернулася назад.Стояла.Стояла і насолоджувалася ним,нами.Ми простояли так хвилин десять.А потім роздався дзвінок на мій телефон.

-Не бери.Будь зі мною.Полуничка..

-Це Ася,Я мушу.

"-Ало.Ми зайняті.

-Я би спитала чим,але Тимур пропав.

-Що?!

-Він кудись пішов і зник.

-Ти впевнена що це чорний?

-Так..Він написав Ростіку що перший пішов.Одже буде другий?Чи ні?

-Ми зараз будемо."

Ми з Майклом прийшли на галявину через 5 хвилин після дзвінка.