Глава 4. Намисто.

Я встала о 8:58.Схопилася з ліжка і взяла телефон.Побачила на екрані повідомлення з групи "Сорок днів короля".Що це за група подумала я.У мене ніколи такої не було.Мені стало не пособі,але я зайшла в групу,натиснула на перелік учасників."Адміністратор-Майкл".А, тоді все зрозуміло.Я побачила повідомлення:

"Всім доброго ранку.Чекаю вас сьогодні о 9:30.Не запізнюйтесь.Гарного початку дня."

Я ж тільки встала не можна було вчора попередити?Туди тільки 20хв йти.Я взяла телефон і набрала Асю:

"Привіт-я

Привіт,щось сталося?Він йде за тобою?-Ася

Ні,все добре.Просто вирішила спитати чи не підемо ми разом на галявину?-я

Вибач,я вже там.-Ася.

Але як?Майкл тільки 10хв тому смс відправив.-я

Він ще вчора казав,тобі було не до того-Ася.

Знаю,добре зараз буду."

Я встала з ліжка,застелила постіль.Сьогодні на вулиці панувала вже справжня весна,тепла,ніжна.На вулиці було +17С°.Я одягла спортивні штани і кофту до колін з довгими рукавами.Одягла кросівки і вибігла.

-Мамо,тато,Я пішла.

-Бувай.

Снідала я на ходу.Я йшла і кусала круасан, допиваючи залишки води з вчорашньої пляшки.На галявину я прийшла о 9:45.Звісно ж з запізненням,але вибачте мене я не в школі.Коли я ступила крок знову відчула легкість,силу і захист.Я побачила на собі скошені погляди хлопців.

-Дивіться бо ще очі повипадають від такої краси.-сказала Ариана і пішла в будиночок.

Вона ніколи мене не любила,а тепер ще ця заздрість.Огидно.Я побачила на собі погляд Майкла,який не відривав від мене очей.Мені стало не по собі.Я сіла на стілець біля Алі.

-Чого запізнилася,полуничка?-спитав Майкл.

-Ніяка,я тобі не полуничка.-сказала я з обуренням.

-А вчора була моєю.-подав він ніби засмучений вираз обличчя.

-Не була і не буду!

-Сімейні розбірки будете вирішувати потім.-сказав Назар.

-Ти щось на неї маєш?Вона моя.-сказав Майкл.

-Навіть не думай.

Я підійшла до хлопця аби дати йому ляпаса.Але він взяв мою руку і потягнув на себе.Я приземлилася на його коліна.Він обійняв мене двума руками.Я почервоніла ще дужче ніж перед поцілунком.Я сиділа як вкопана.

-Я..мені..це...ко...ві...відпусти МЕНЕ!

Я встала з його колін,дала йому ляпаса і сіла назад.

-Я ще не закінчив.-сказав Майкл.-Отже.Зараз я скажу хто з ким буде шукати.І ще по інструментах,я у тата взяв декілька речей кожній парі,а це два чоловіка в парі для них є одна лопата,рукавички,пакет,ліхтарик,вода,ніж на всякий випадок.Інструменти лежать в будинку вже всі розкладені по пакетах.А тепер де і що ми будемо шукати.Шукати не знаю що,а от де знаю.Тут, в лісі.Я не пам'ятаю що тут копали,але десь тут,тобто в лісі ,але далі.

Всі уважно слухали Майкла,а я літала в хмарах.Розуміючи те що сиділа у нього на руках.Майкл продовжував:

-...Ася з Тимуром.Ну а ти Моніка зі мною.

Я чула як шелестить листя.Чула як наші порозходилися і стало тихо-тихо.Я повернулася на орбіту.

-А я з ким?Де всі?

-Зі мною полуничка.

Ми залишилися самі самісінькі на цій галявині і мені уже було страшно.А іти з ним в хащі?Ні ні,дякую.Майкл немов прочитав мої думки і сказав:

-Не бійся,я тебе не буду чіпати.

-Я не вірю.

-Мені можна вірити.Але не бався цим!

-Довірою?-байдуже запитала я.

-Мною.

-Що чорт забери?

Він взяв мене за руку і ми пішли у невідомому напрямку.Для нас обох.Або тільки для мене.Ми дійшли до таких хащ,що кожна гілка пробирала до кісток,а потім я побачила два дерева і лавочку між ними.Лавочкою це назвати складно було,просто дощечка прибита до дерев.

-Давай сядемо?-спитала я.

-Хочеш романтики?-спитав Майкл і сів на лавочку.

-Звісно.По-перше з тобою.По-друге в лісі.

-Не беребільшуй.

Я сіла на лавочку.Роздивлялася горизонт.Так дивно позаду нас хащі,а тут гарненько чисто.Хороше місце для пікніка і не тільки.Схоже тут хтось частенько бував.

-Полуничка..

-Не називай мене так!

-Можеш не марнувати свої сили,на оці "Не називай","Не треба","Не буду".Я все одно отримаю те що захочу.Завжди.

-Бовдур.-промовила я майже пошепки.

-У мене сто відсотковий слух.І зір щоб розгледіти таку красу.

-Навіщо ти це зробив?

-Я багато чого робив.Що саме?

-Посадив мене до себе на коліна.

-Захотів.

Я обернулася до хлопця.

-А ЗАРАЗ ТИ НІЧОГО НЕ ХОЧЕШ?-кричала я на нього.

-Хочу.

Він притягнув мене до себе і міцно поцілував.Я розгубилася,але майже одразу ж відсторонилася.

-Не сподобалося?

-Сподобалося..тобто ні..тобто ти класно цілуєшся..тобто...Господи що я несу.

Я встала і побігла в іншому напрямку.Майкл встав аби побігати за мною,але йому зателефонували:

"Ало,Марта.Я не можу!

Ми знайшли яму.Ми знайшли.

Не копайте без мене зберіть всіх і чекайте."

Я прибігла на річечку яка протікала в лісі.Сіла і почала плакати."От чому все так? Чому?У нас купа дівчат,він не міг обрати іншу для своїх поцілунків?Чого я?Чого?Тепер ще ця Ариана яка мене на той світ зажене.Вона ж його кохає.Я теж.Чи ні.Я не знаю.Я хочу були з ним і не хочу.Хоча про що я думаю?Він той хто не упустить жодної спідниці".Мій телефон розривало він дзвінків.Я виключила його зовсім.Я сиділа і роздивлялася ромашку яку зірвала.Перша пелюстка,друга пелюстка,третьтя,четверта...Я чула голос Майкла:

-Моніка!Моніка!Чорт візьми.Я знаю що я дурень.Моніка!Що мені з собою робити?Моніка!

-Я тут!

-Моя полуничка.-хлопець підбіг до мене і сильно обійняв.

-Я не тв...

Він поцілував мене.