Глава 2. Повернення минулого.

Так не поспішаючи та одночасно не помітно пройшов тиждень.Цей тиждень приніс нам багато дощів.Майже кожен день був дощ.Це було дивно.Бо за вікном вже другий місяць панує весна.А ще дивнішим було те що мене вже тиждень переслідувало одне й те саме число.Напевно ви вже зрозуміли яке семе.Одного разу нам прийшло письмо на моє ім'я,а коли відкрила його жахнулася.В конверті було понад двадцяти папірців з числом тринадцять.Також в цьому конверті був лист де було написано "Я знаю про тебе все.Як і про кожного з вас.Я вб'ю вас рано чи пізно і почну з найдорожчої людини в світі.Не рахуючи родичів,бо тоді я не зможу сміятися з їх горя."І в низу підпис "Невідомий".Я тоді не на жарт перелякалася,але нічого не сказала мамі.Також два дні тому в п'ятницю коли я прийшла в школу на першому поверсі весіли плакати де було число 13.Можливо я вже просто сама собі шукаю пригод на одне місце подумала я тоді.Але ні потім у нас в класі був конкурс де мені видали номерок з цим числом.Також в вчора в магазині мені пропонували стати тринадцятим щасливчиком,звісно я відмовилася.А сьогодні в ранці я встала і побачила повідомлення від Майкла де було написано:

"Сподіваюся за цей тиждень ти побачила привід почати все знову.Сьогодні останній день все виправити.Тринадцяте квітня.."

Я прочитала смс,але не відповіла.Поспішала до школи.В школу я прийшла з запізненням.Дуже засмутилася тому що Асі не було.Можливо захворіла подумала я.Вона ніколи не пропускала школу без причини.Написала їй але до кінця уроків смс не дочикалася.Вона навіть не прочитала його,чого ніколи собі не дозволяла.Коли я йшла додому відчула вже знайоме відчуття переслідування.Обережно обернулася і побачила за декілька метрів чоловіка в чорному.Мене окинув холодний піт.Я злякалася за своє життя.Чомусь я думала що цей чоловік якось причетний з нашою грою.Я пришвидчила крок.Але за декілька секунд побачила його попереду себе.Я зупинилася.Біля цього чоловіка пройшов Тимур.Із достатньою відстанню я все ж його впізнала.За два роки він майже не змінився.І тут цей чоловік в чорному схопив Тимура.І прижав його до стіни будинка.Телефон Тимура впав і розлетівся на всі сторони.Хлопець майже не торкався ногами землі.Я почала бігти в іншому напрямку та згадала про хлопця.Я схопила цеглу,яка залишилася тут від не добудови і що сили почала бігти до нього.Я була в декількох кроків до незнайомця.Підняла цеглу і з розмаху кинула її в голову чорному.Той застогнав від болю,впав на землю і почав гнати мати.Голова незнайомця почала стікати кров'ю.Але я не могла його вбити подумала я.В той час як бідолашний чорнявий валявся на землі,я схопила Тимура і ми почали бігти не знаючи куди.

-Ти вбила його?-захеканий хлопець почав розмову.

-У мене був вибір ти чи він.

-Але..

-Закрий рота і біжи.

-Куди нам бігти?

-Не знаю.

Я згадала про слова Майкла.

-Точно.Секунду.

Я дістала телефон і знайшла номер Майкла.Гудок,другий,третій..

-Ало,Майкл.Він тут мені страшно.Я втомилася.У мене Тимур.Ми біжемо.Він його..його..хо..хоті..хотів вбити я я кинула це..цег..цеглу.

-Ви де?

-Не знаю.

-Не плач.Все буде добре.Кажи де ви?

-Райдужний проспект.

-Я зараз буду.Йдіть до вулиці Богатиря.

Ми бігли з усією силою і тут я вже бачила силует Майкла.Я зупинилася зі мною зупинився Тимур.Майкл почав бігти до нас.Я вже готувалася до того що зараз почнеться а я казав,я казав а ви не слухали.Але він просто підбіг і обійняв мене.Я стояла як вкопана.Майкл обіймав мене так наче я найдорожче що в нього є.Це було так ніжно.І приємно.Стоп про що я думаю.Але залишити себе без обіймів не могла,до того ж мені подобалося.Я обійняла його також і притиснула голову на його плече.Нам було добре принаймі мені так здавалося.

-Закохана парочка може ми підемо?Ще дві хвилини тому за нами гнався божевільний з розбитою головою.

Я відсторонилася від обійнів Майкла.Йому це не сподобалося.

-Звісно.Ми підемо.-крізь зуби промовив той.

Майкл взяв мене за руку,а коли на нього подивився Тимур швидко прибрав долоню.Дивні подумала я.

-Куди ми йдемо?-спитала я.

-Ми йдемо в безпечне місце.

-І де воно?

-Це там де ми починали гру.

-В лісі?-спалахнув Тимур.-Ти хочеш щоб цей божевільний знайшов нас там і вбив,а ми навіть не зможемо покликати на допомогу?

-Не вб'є.Там де ми починали гру безпечно.Це як місце відродження,але працює інакше.

Ми дійшли до того місця.

-За два роки тут майже нічого не змінилося.-сказала я побачивши галявину.

-Це не тут,нам туди.-сказав Майкл і показав в бік заростів.

Хлопец притримував гілки дерев коли ми з Тимуром проходили.Коли ми ступили один крок я відчула як моє тіло наповнилося енергією,я почала відчувати себе іншою.Я підняла голову і ахнула:

-Це що?Наше місце?Нічого собі.

Місце було скрізь прибране і доглянуте,колом стояли стільці,а в кінці галявини стояв невеличкий будиночок.В середині стояв журнальний столик на якому стояв пишний букет ромашок.

-Як це можливо?-запитала я.

-Я ж казав це безпечне місце.

-Я про інше.У нас тиждень в місці йшов дощ.А тут і натяку на вчорашню зливу нема.В місті сіро,темно,пусто,страшно,а тут світить сонце,галявина переливається незвичним сяйвом,щебечуть пташки.Як?

-Це одине із таємниць цього місця.Раніше тут жив лісник і це місце завжди було під охороною,тому після його смерті місце віддячили йому і розквітло ще більше подарувавши цій галявині оборону на наступні 100років.Після цього часу галявина стане звичною ділянкою ліса.

-Круто.

-А звідки ти це все знаеш?-спитав Тимур.

-У мене тато раніше займався всякою містикою.І в ціх всіх подіях теж винен я.-видихнув Майкл.-Два роки тому тато розказував про гру "Сорок днів короля".Розказував про всі правила,небезпеку та таємниці.Розказував що раніше підлітки мого тоді віку,тобто тринадцятирічні діти грали в цю гру і всі вони магічним чином зникли або потрапляли в лікарні,деякі з них навіть помирали.І був там завжди чоловік який був в цьому причетний його прозвали чорний.Кожний раз коли нові діти починали грати в цю гру чоловік привязувався до них,але не до всіх.Лише до тих хто вибирав число тринадцять або тих хто чимось йому насолив.В нашому випадку і то і то.Виходьте.Сорок.-дивним чином покликав когось Майкл.