Шок

Здавалось, що поїздка наступного дня в «Irpin City» звелась до однієї мети — фіксації чергового невиконання рішення. Попередній досвід і всі передумови зараз поки були на користь цього…
Несподіванки почались уже біля торгового центру. Біля входу чекали інспектори дитячої і виконавчої служб. Іноді вчасно грюкнуті двері працюють краще за ретельно підібрані слова.
Втрьох вони піднялись ескалатором на другий поверх. Він одразу впізнав куртку, яку вони колись купували. Дружина. Вона стояла неподалік за столиками фудкорту. Поряд із нею — дві жінки. В одній із них, огрядній, з пофарбованим у світлий блонд волоссям, він упізнав духовну наставницю. Друга, молодша, була з маленькою дівчинкою.
Те, що він побачив, обійшовши крісла, змусило завмерти. За ними, притулившись до ноги мами, стояла…
Аліса.
Вона була повернута спиною і не бачила того, що відбувається. Наступної миті все змінилось. Щойно дружина його помітила, вона трохи нахилилась і щось сказала.
Доньку наче зірвало. Вона вчепилась у матір і почала різко підстрибувати на місці, захлинаючись глухим виттям. Це був навіть не плач — істерика затихала тільки щоб набрати повітря.
Коли він підійшов ближче і Аліса його побачила, почались вигуки.
— Іди геть.
— Іди геть.
— Мамочко, спаси.
— Я до тебе не хочу.
— Мамочко, я хочу бути з тобою.
— Я хочу бути тільки з мамою.
Вона повторювала це без зупинки між схлипуваннями.
— Донечко, я не хочу тебе забирати. Я просто приїхав до тебе… — він присів, щоб бути нижче. Все всередині було паралізоване, наче струмом.
Прямо за дружиною стояли зсунуті під дитячий день народження столики з кріслами. На стрічках піднімались повітряні кульки. Аніматори в костюмах черепашок-ніндзя відчайдушно намагались відволікти переляканих дітей і батьків.
Дружина стояла. Просто стояла, поклавши руки на доньку, наче дозволяючи сцені розгортатись. Зрідка її холодні «Не переживай» викликали в Аліси ще більший напад паніки.
Обидві жінки не випускали з рук телефони. Замість того щоб зупинити те, що відбувається, чи спробувати заспокоїти дитину, вони все знімали. Люди в дитячій зоні були мимоволі прикуті до того, що відбувалось. Хтось вирішив увести дітей зовсім.
Аліса все так само кричала і смикала руками й ногами, коли він намагався говорити. Блондинка підходила ближче, намагаючись зловити обличчя доньки великим планом. Іноді щось на екрані наставниці викликало в неї дивну усмішку.
Друга жінка, тримаючи свою доньку за руку, знімала його і реакцію оточуючих. Інспектори розгубились не менше молодих офіціантів. Якийсь час вони стояли, вжавшись у свої папки.
Адміністратор вийшла з-за стійки. Разом з аніматорами вона допомогла гостям перенести кульки й подарунки до інших столиків.
— Моя хороша, я дуже люблю тебе. Я ніколи не робив нічого поганого, — намагався він заспокоїти доньку. — Згадай, як ми грались із тобою і нашою пандою…
Дружина щоразу смикалась і перекривала їм можливість бачити одне одного.
— Викличте швидку. Викличте, будь ласка, швидку, — перейшла вона майже на крик. — Дитині погано.
Нокаут.
Тут же заметушилися мамині подруги й адміністрація. Підоспіла охорона торгового центру. Десь напевно непомітно за всім цим спостерігав головний режисер.
Через лічені хвилини мама з Алісою на руках в оточенні медпрацівників і своїх операторів зникла на ескалаторі.
Пульс бив у горлі й скронях так голосно, що здавалось, перебивав сміх дітей на атракціонах. Він попросив у дитячому кафе склянку води.
Інспектори спустились вниз за мамою. Він підійшов до адміністратора, потім в ігрову зону, до компанії з днем народження…
Коротко пояснюючи ситуацію, попросив у всіх вибачення за занепокоєння. Потім спустився на перший поверх.
Інспектор дитячої служби щось говорила про створення комісії. Виконавиця дала на підпис акт. Все це відбувалось на фоні. Він був зараз у лікарні.
Треба шукати, куди відвезли Алісу…
У четвертому за рахунком медзакладі поведінка чергової змусила повірити в удачу. Початок сьомої вечора. З боку центрального входу життя вже завмерло — лікарня переходила в черговий режим.
У холі будівлі старої забудови стояв стомлений стіл. Літня жінка в светрі поверх халата, що сиділа за ним, сильно пахла сигаретами. Спочатку вона нічого не хотіла чути. У якийсь момент, втомившись від розповідей про те, що сталось, коротко кинула:
— Ходімо.
Пройшовши тихим коридором першого поверху, вони зайшли в наповнений запахом ліків кабінет.
— Валь, тато тієї дівчинки, — сказала вона і зникла.
Спочатку довелось витримати погляд. Жінка навпроти, схоже, вже знала, хто в цій кімнаті «психопат». Він звик.
На середині показу чергового домашнього ролика про доньку лікарка потягнулась до чайника.
— Тату, губи свої білі бачили? Присідайте.
Вона налила півчашки води і видавила з блістера таблетку.
— Воду випийте, подихайте. Таблетку під язик. Інакше медична допомога знадобиться вам.
— Я за кермом.
— Тоді тим більше. Це можна.
Лікар присунула до себе великий журнал реєстрації, наче йшлося про події тижневої давності. Зупинивши палець на потрібному рядку, вона підняла очі.
— Значить так. Дівчинка ваша в повному порядку. Соматично здорова, температура в нормі, настрій адекватний, жодного кризу. Мама ваша влаштувала тут зі своїм адвокатом… — жінка замовкла.
Дивлячись на порожню чашку в його руках, запитала:
— Ще води?
— Ага. Дякую.
— Від госпіталізації вони відмовились. Так що вдома їх шукайте, — закінчила лікарка.
Наступна ранкова кава запам’яталась надовго. Ще не встиг минути вчорашній шок від пережитого, а мережу вже підірвав пост — «ДЕСПОТ БАТЬКО».
Радикально налаштована жіноча блогерка, не стримуючись у виразах, дала свою оцінку відзнятому в «Irpin City» матеріалу.
Жінки, що бажали поділитись у коментарях прокляттями, вишикувались у чергу…