Телек

Холодні дні закінчились. Калюжі знову були м’які. Можна було гуляти довго і без рукавів. 
Тато більше не дарував Мамі квітів для її склянок. А Алісі на свято дівчаток він приніс велику оранжеву квітку з хутра, як у мене.
Ще було хлібне свято. Тато приніс з роботи гарний хліб із плюсом і кольоровим горошком. Вранці ми варили для всіх яйця. Спочатку надягали на них малюнки, а потім Тато клав їх у каструлю.
Найцікавіше було потім — ми допомагали одне одному їх розбити. Це було дуже весело. Шкода, що Мама не любила такі свята.
Вихідний — це коли всі сплять і нікуди не йдуть. Тато нагодував нас сніданком, і я залишилась з ним мити посуд.
Даня увімкнув Алісі в Телеку музику. Коли ми сховали всі тарілки, Тато теж пішов.
На кухню прийшла Мама. Вона рідко гралась зі мною і котами. Зазвичай вона нас не помічала. Але зараз вона взяла мене в руки і посадила в ящик для речей.
Коли закрилось це кругле віконце, почалось найнесподіваніше. Спочатку щось почало мене перевертати. Це було весело, як на гойдалках.
І раптом сталось найгірше — туди потрапила вода. Мама, напевно, це не бачила, і зовсім пішла.
Мене почало крутити і підкидати ще сильніше. Все стало важким: лапки, вуха, живіт… А ящик мене не відпускав.
У мене вже закрутилась голова, і я не розуміла, де підлога, а де небо. У віконці я побачила налякану Алісу, а потім і Тата.
Вони мене врятували. Але спочатку все зникло і стало зовсім маленьким. Весь світ. Як маленький м’ячик…
Гул уже закінчився, коли я відчула долоню Тата. Він дістав мене і віддав Алісі.
— Нічого, доцю, — сказав він. — Зате тепер вона буде зовсім чиста, як новенька. Тримай. Вона майже суха.
— Ходімо одягатись у магазин, а панда висохне з нами по дорозі.
Тато сказав, що сьогодні будуть не тільки покупки, а й пригоди зі смаколиками. Данька, напевно, знав ці пригоди і погодився поїхати з нами. Тільки попросив трошки догратись на Компі.
Ми домовились, що заберемо з Татом машину в гаражі і приїдемо по нього. Коли вийшли на вулицю, там було багато різних мошок і жуків. Тато сказав:
— Доцю, а ти знаєш такого жучка — Сонечко? Я тобі показував?
— Ні, — сказала Аліса.
— Ну, тоді нам треба обов’язково його знайти, — Тато усміхнувся.
Він показав нам на телефоні, який це жучок: маленький, червоний, з цятками… І зовсім не схожий на Сонечко.
Ми всюди його шукали, поки йшли в гараж. У траві, в кущах, і навіть на деревах… І ніде не знайшли.
— Нічого, — сказав Тато, — напевно, вони всі сховалися. Ми його ще знайдемо.
Ми прийшли в дім для машин. У них теж були поверхи й квартири, де вони спали. Вони називались гаражі. У нашої Тачки був найяскравіший і найкрасивіший.
Тато довго в ньому робив ремонт. У нього були шорти і ніс у муці. Ми з Мамою приносили йому туди чай у залізній пляшці. І печиво.
Руки в гаражі треба мити серветками, як на вулиці. А ще Даня іноді допомагав Тату там чистити підлогу гілками.
Великі двері в Татовому гаражі самі піднімались і опускались, коли Аліса натискала на кнопку. Вона закрила гараж, і ми виїхали на вулицю. На Татових колінах нам було добре все видно.
— Ну що, доцю… Повезеш нас сама по Даню? — запитав Тато.
— Так, — зраділа Аліса.
— Тоді тримай кермо, і поїхали.
— По-їхалиии… — сказала Аліса.
Вона була дуже смілива. Машина нікого не слухалась. Навіть Даню і Маму. Тільки Тата…
І Алісу.
Вона крутила кермо сильно-сильно і привезла нас прямо до дому. Швидко-швидко, як вона говорила, коли ми їхали і реготали. Це було дуже класно. Тато навіть зберіг собі в телефон. Ми дивились це, поки чекали Даньку.
Коли прийшов Даня, Тато посадив нас назад. Дітям треба їздити на задніх сидіннях і прив’язувати стрічку. Як на подарунку.
Щойно ми побачили на будинку велику червону пташку, Аліса підстрибнула і радісно закричала:
— Ураа! В Асян ми приїхали!
Вона його дуже любила.
Я одразу впізнала цей великий торговий центр. Звідси ми колись виїжджали з Татом, коли він мене обрав. Тут був мій Ашан.
Виявляється, тут було багато поверхів і ціла купа магазинів. Навіть не треба було ходити по сходах. Вони самі нас везли вгору і вниз.
На самому верху, під великими вікнами в даху, був дитячий майданчик. Тут були всякі ігри й атракціони. А ще дітей катав маленький потяг. Прямо в магазині.
Аліса хотіла на ньому покататись, але боялась навіть із Данею. Довелось залазити в маленький вагончик великому Тату. Це було дуже весело.
Паровозик співав дитячі пісні і тягнув нас за собою. За віконцями ходили люди. Ми проїжджали різні магазини і цікаве місце, де було багато-багато кухонь. Люди за столами їли прямо біля живих сходів.
Пахло огірком і котлетами. А ще пирогом. І борщем, який робив Тато… Все… Здається, мій ніс зламався.
Коли наш потяг проїхав по всьому поверху, він повернув нас назад до атракціонів. Ми там трошки погрались, і Даня захотів у мак.
— Так, ходімо вже в Макдоналдс? — запитав Тато.
— А шо це таке Мальдос? — запитала Аліса.
Даня засміявся.
— Тат, точно. Вона ж, напевно, ще жодного разу не була в Макдаку! — сказав він.
— Тоді точно пора йти, — сказав Тато і підморгнув.
Ми пішли до тих кухонь із смачними запахами. Коли ми підходили до Мальдоса, Даня пішов стояти з людьми.
Потім до нього прийшли і ми. Всі ці люди хотіли їсти. Напевно, цей Макдак був дуже смачним, раз усі його так любили.
Тут усім з їжею дарували іграшки. Нам цілих три. Ми їли картопляні палички і різні бутерброди.
Тато з Данею зібрали Алісі іграшки з коробок. Було смачно і весело. Хтось хороший вигадав таку кухню в магазині.
Потім ми викинули посуд у ящик і пішли. Я думала, що нас насварять, але тут усі так робили.
Коли ми прийшли в Ашан, нам потрапив скрипучий візочок. Їх так і не полагодили. Тут так само пахло сирними булками і всяким різним. Тато посадив нас з Алісою прямо в кошик.
У нас була своя Тачка.
Ми проїхали повз знайомі ряди з іграшками. Я трошки занепокоїлась. Згадала, як мене обирали, а потім хтось із магазину знову приносив назад.
Погані думки прогнав сміх Аліси. Тато крутив нас у візочку в один бік, потім у інший, потім знову в один… Це було навіть крутіше, ніж атракціони.
Аліса так голосно реготала, що на нас усі дивились і усміхались. Наш Тато був тут найвеселіший.
Я вирішила більше не переживати. Тепер у мене є сім’я. А сім’я — це ми всі разом. Завжди.
З кожним рядом у нашому візочку ставало все менше і менше місця. Тато завжди привозив додому багато їжі.
Ми купили купу всяких смаколиків собі й котам. І навіть трошки втомились. Поки пікала каса, наші з Алісою очі вже хотіли спати.
Ми повернулись додому і все розклали. Тато поїхав відвезти машину. А ми з Алісою, поки його чекали, трошки заснули.
Сьогодні я спала в кімнаті в Дані з Татом.
Було ще темно, коли я почула Маму. Вона, як наші коти, на м’яких лапах підійшла до Телека.
У її руці були ножиці, якими вона стригла Алісі нігтики. Мама сіла на підлогу, підібгавши під себе ноги. Подивилась, чи сплять хлопчики, і почала дряпати наш Телек.
Це точно була не гра. Так робити не можна. За дряпання сварили котів. Йому ж боляче.
Мама встала. На Телеку були білі смуги. Вона сходила у ванну, пошуміла туалетом. А потім підійшла і надряпала ще багато смужок.
Так шкода… Там же наші мультики, танці, приставка…
Треба забрати в Мами ножиці, а Телек намазати Татовою пахучою водою. Тато так робить собі на руках.
Він обов’язково його полагодить. Як диванчик у коридорі. Тато все вміє лагодити.
Всі прокинулись і нічого не помітили. Тато зробив нам із Данею чай, а собі — каву. Аліса сиділа в нього на колінах і тримала чашку двома руками. У неї були красиві різнокольорові нігтики.
Коли ж ми вже увімкнемо Телек, і Тато все побачить?
— Сьогодні останній день квітня, дітки, — сказав Тато. — Завтра вже прийде травень.
— Трава? — запитала Аліса.
— Майже, — засміявся він і повторив, — останній деньочок…
Тато знайшов нам пісні з паровозика в Ашані. Вони називались Машенькині пісні. Він іноді вмикав їх нам зранку.
Сьогодні якраз слухали їх, а Телек не вмикали. Ми вже випили чай і їли банани, коли на кухню зайшла Мама.
— У садок сьогодні хтось іти збирається? — сказала вона. — Швидко одягатись!
Мама вже була одягнена і навіть у вуличних черевиках. Так не можна було сюди приходити. Тільки в капцях.
Вона забрала Алісу і повела її в коридор. Тато тихенько пішов за ними, а ми з Данею залишились.
Я згадала, як Мама говорила вранці щось Даньці. Почула тільки: «Якщо щось буде, це не я».
Він не зрозумів, про що це. А я знала — вона брехала про Телек. Точно. Вона як ті дорослі в магазині. Вона теж бреше дітям…
Було тихо. Потім по мене прибігла Аліса. Вона вже була в вуличних штанах і кофті без рукавів.
Тато стояв у кімнаті біля коридору. З ванної вийшла Мама.
— Там білий килимок, я вчора його тільки виправ, — сказав він.
Тоді Мама зайшла назад і ще походила по килимку. Прямо в черевиках. Мама ходить вдома як на вулиці.
Дивний ранок. Тато мовчав. Тільки дивився. Мама сіла на диванчик одягти Алісі кросівки.
Тато нахилився, щоб поцьомати Алісу. Він завжди так робив, коли нас проводжав. Мама штовхнула його ногою. Він мало не впав, але схопився рукою за стінку.
Мама встала, потягнула Алісу, і я випала. Тоді вона схопила нас на руки — і ми вийшли з дому.
Тато завжди махав нам у вікні. Мама розвернула нас спиною, і ми його не побачили.
По дорозі в садок Мама поставила Алісу на підлогу і сказала:
— Давай сама. Ногами.
Аліса почала плакати. Тоді Мама потягнула нас за руку і вдарила. Я просто сховалась у кофту і не чула нічого до дитячого садка.
Там Мама кинула мене в шафу і зачинила двері. Я завжди тут чекаю Алісу з її речами. З іграшками далі не можна.
Дуже поганий ранок. Наш Телек. Тато. Аліса плакала…
Погана Мама.
У шафі темно. Треба чекати. Скоро по нас прийде Тато.
Він завжди приходить.