Пластилін

«Корекція пакета» — це була нова класна гра.
Мама була сьогодні дуже добра. Раніше вона не дозволяла торкатись своїх великих склянок і банок. Одного разу вона навіть сильно накричала за них на кішку.
Нікому не можна було їх торкатись — тільки дивитись. Навіть Тату. Він спеціально приносив квіти, щоб їх прикрашати.
Сьогодні Мама взяла величезний пакет і сама зібрала в нього всі ці штуки з полиць. Навіть не двома руками, як коли прибирання, а прямо кидала однією.
У коридорі була шафа, схожа на ліфт. Ми каталися на такому у великому будинку в Кума. Мама взяла цей пакет і хотіла його туди сховати. Але він не вміщався.
У шафі завжди багато речей. Ми навіть не можемо туди залізти з Алісою. І Мама почала свій пакет зменшувати.
Дищ-ддищ-дищ…
Вона стукала по ньому багато разів дверцятами. Пакет ставав уже не таким товстим. З нього висипався красивий блискучий лід.
Потім вона стукала ним об стінку всередині шафи, потім знову дверцятами. Ми з Алісою сміялись і повторювали за Мамою:
— Ддищ-дищщ.
Аліса хотіла взяти на підлозі трохи льоду собі, але Мама нас насварила. Вона зсунула його ногою і склала назад у пакет. Він нарешті вмістився. Мама голосно зачинила шафу.
— Ддищщ.
Бабуся з кімнати запитала:
— Що там таке? Що там бах-бах-бах?
— Нічого. Корекцію пакета зробила, — сказала їй Мама.
Вона вміла добре грати в цю гру. Може, навіть виграла, бо була веселою, як коли ми всі разом грали в Джангу.
А потім вона сказала бабусі:
— Придурку цьому нічого не кажи.
Я зрозуміла. Це сюрприз для Тата. Це його вони так називали.
Мама з Татом так робили. Ховали десь у домі щось приємне, а потім раділи, коли хтось знайде. І обіймались.
Коли ввечері прийшов з роботи Тато, ми чекали, коли ж він помітить свій лід. Він ходив, ходив… Нас уже забрали спати, а він так і не знайшов.
І наступного дня шафа була зачинена, а Тато туди не заглядав. Йому не можна про це розповідати, бо він потім не зрадіє, коли сам побачить.
Бабуся була в нас у гостях уже чотири нові серії «Фіксиків». Мама зробила їй маленьке ліжко в нас у кімнаті. Може, вона тепер у нас живе?
Увечері, коли Аліса вже засинала, мені іноді ще не спалось. Я чула, як Мама з Бабусею говорили погані слова.
У них взагалі була якась своя мова, я не все з неї розуміла. Найбільше — про Тата. Я навіть трошки почала думати, що він поганий.
Потім зрозуміла, що це вони про якогось іншого. Тат багато, в магазині їх приходила ціла купа. Точно інший. У Мами з Бабусею і звуть цього Тата зовсім по-іншому.
Ось що мені, напевно, заважало заснути. У кімнаті зібралось багато поганого. Воно вже тут майже не вміщається. Треба відкрити вікна, щоб воно вилетіло.
Аліса теж не завжди швидко засинала. Іноді перед сном вона говорила Мамі: «Я хочу, щоб ти була хороша. Щоб цьомала мене, обіймала».
Це потрапляло мені прямо в серце, а Мама наче не помічала. Може, у неї щось із серцем. У нього не потрапляють хороші слова. Може, воно чимось заповнене чи зламалось?
Ранок почався погано. Мама збирала Алісині речі в сумку. А це, як кажуть у Телеку — погані новини.
З цією сумкою ми їздили на трошки жити до Бабусі. Там було дуже нудно. У неї не було навіть Телека.
Була тільки велика коробка з говорючими у вікні головами. Цю коробку з якоюсь тарілкою подарувало Це. Так сказала Мама.
Аліса свій Телек із собою не брала. А в Бабусі наші мультики були тільки в Мами в телефоні. Але він був завжди їй потрібен.
Нам так не хотілось туди їхати. Ми ж не побачимо, як Тато знайде лід. Аліса навіть плакала. А Мама показала їй зуби і сказала:
— Зараз як трісну по дупі!
Я не зовсім зрозуміла, як це. І ми пішли взуватись у коридор.
— Не тягни з собою цю панду, — сказала Мама, і Аліса знову заплакала.
Тоді Мама взяла мене і запхнула в сумку. Тут було темно, але пахло Алісою. А ще я знала, що вона поруч, і ми будемо там у Бабусі разом.
Ми довго їхали, і я встигла трохи заснути. Мені наснився поганий сон: Аліса знову плакала. Мама збирала її вранці в дитячий садок. Аліса не хотіла надягати дурнуваті штани, а Мама на неї кричала. Я втекла з кімнати. За дверима був Тато. Він теж чув, як плаче Аліса. Тато робив кулаки… а потім навіть вдарив стінку. Він хотів зайти і допомогти Алісі, а потім не хотів. І ходив по кімнаті. Туди-сюди…
Я прокинулась від шуму. Ми вже були десь на вулиці.
Поганий сон… Хоча це була правда. Вранці Мама іноді кричала на Алісу. Аліса плакала. А Тато був за дверима і не заходив. Я не розуміла чому. Він же чув.
Аліса завжди за нього заступалась. Говорила Мамі:
— Не шуми, а то віддам тебе в інший дім!
І одного разу навіть шльопнула її по попі. У такі моменти я б теж її кудись віддала. Шкода, що Маму не можна знову повернути в магазин.
Я почула, як задзвеніли ключі і скрипнули двері. А трохи пізніше відкрилась сумка.
У Бабусі пахло іншим домом і папірцями. У «Корекцію» грати тут було не можна. Всі її склянки були сховані в шафі за вікнами.
Книжки теж торкатись не можна було… І подушки. Все було не можна. Так у Бабусі треба. І все.
Не було наших кольорових макарон і сосисок. А від солодкого в Бабусі псувались зуби. Нам його теж не можна було.
І на вулиці в них продавались тільки погані солодощі. Ми їх не купували. Треба було їсти дорослу їжу.
Увечері нас відправили спати. Самих. Без Мами. Дорослі в іншій кімнаті готувались до завтрашнього свята.
Бабуся була дуже радісна. Вона розповідала Мамі, як там буде красиво. І ще там буде Бог.
Ми спочатку гралися. Потім зайшла Мама і товстим голосом сказала:
— Так, ану швидко спати.
І вимкнула світло.
Було трохи страшно без лампочки, але ми були разом. А коли ти з кимось рідним поряд — все не таке страшне. Ми ще трохи полежали під ковдрою, а потім Аліса заснула.
Було зовсім трошки ночі. Поряд ще спали Аліса і Мама. Двері відчинила Бабуся. Вона увімкнула світло в кімнаті і сказала:
— Дітки, підіймайтесь. Нам скоро виходити.
У неї на голові були кружечки з волосся. І красиві очі й губи. Бабуся була зовсім нарядна. Не як завжди.
— Доню, заварка на холодильнику. Їсти щось будете?
Мама сказала, що нам так рано їсти не хочеться. І ми пили на кухні просто чай. Однаковий. У Бабусі не було дитячого з ягодами.
Ми прийшли у великий дім за парканом. Всередині були величезні кімнати, як гараж у Тата. Навіть пахло його машиною і залізяками. Мама з Бабусею називали цей дім — Машторф.
Коли закінчились темні сходи, ми потрапили на святковий ранок. Там було мало повітря і трошки пахло смачним димом. Грала музика. Багато різних вогнів, як Новий рік.
Всі були красиві й радісні. Можна було брати склянки з водою і несмачне печиво.
Я бачила Бога тільки в Телеку, і було цікаво на нього подивитись. Бабуся з ним уже бачилась. Вона нам вранці розповідала.
На сходинці дорослі співали свої пісні. Потім прийшов дядько в піджаку і довгих смішних туфлях. Він голосно розповідав нам свої вірші і блимав великим перснем на руці.
Всі йому плескали і піднімали вгору руки. Він тут був найголовнішим. Без його дозволу ніхто не співав і не говорив. Коли всі сіли на стільці, дядько почав розповідати довгу казку.
Було нудно. Але потім Алісі й іншим дітям принесли папір і олівці. Бабуся на нас трохи засичала. Не можна було шуміти й ворушитись.
Поки дорослі слухали й обіймались, ми малювали дім і наших котів. Коли це свято закінчилось, усім подарували дорослі журнали.
Я так нічого й не зрозуміла. Бога там зовсім не було. Може, він сьогодні був вихідний? Я бачила його в Телеку. Він, як Дід Мороз, тільки з темним волоссям. І світиться.
Якщо в них Бог був той, у піджаку, то він не справжній. Треба розповісти про це Мамі.
Люди зі святкового ранку ще довго стояли на вулиці й не розходилися. Їм було весело просто так. А ми з Алісою вже хотіли їсти.
І назад до Тата.
У Бабусі ми поїли супу, а потім мене забули на кухні. Я чула, як Бабуся з Мамою сміялись, коли Аліса щось зробила, як вдома з Татом. Вони сказали, що так неправильно.
І ще… Бабуся сказала, що Тато дурник. Потім вони знову над чимось сміялись. Це знову були погані слова. Ми, напевно, привезли їх сюди. Вони якось потрапили в сумку.
Ми поспали ще один раз уночі і нарешті пішли на автобус додому. Треба було їхати довго-довго. Не так, як на Татовій машині.
Спочатку на маленькому автобусі, потім на потязі в підземному переході і знову на автобусі — вже великому. Я зраділа, коли ми вийшли на нашу вулицю.
В автобусі було тісно, і я заважала Мамі. Ми з Алісою і сумкою сиділи в неї на ногах. Мама взяла мене і поклала собі за спину.
Напевно, це вже був вечір, бо Тато був удома. Він нас зустрів у коридорі, але Аліса з Мамою не сказали йому «Привіт».
Я знала. Так уже було. Аліса, напевно, трошки вірила в ті погані слова про Тата. Коли ми приїжджали від Бабусі, вона спочатку з ним не дружила. А потім він підходив до неї, обіймав — і вона обіймала його.
Коли ми помили руки і надягли домашні капці, Мама забрала Алісу в кімнату. Я залишилась на диванчику в коридорі.
Скоро Аліса від неї втекла. Вона забрала мене, і ми пішли на кухню — до Дані й Тата.
Тато усміхнувся і сказав смішним голосом, як у мультику:
— Ну, нарешті! Хто це до нас прийшов?
— Аліса доця. Татова доця.
Тато витер руки, підняв нас і посадив на стілець.
— Ми з Данькою будемо бутерброди з соком. Ти з нами? — запитав він.
— Так, — сказала Аліса.
Коли ми поїли, Даня пішов робити уроки. Тато прибрав зі столу і сказав:
— Доцю, пам’ятаєш такий хороший пластилін, який не бруднить руки й підлогу?
— Той, що ми з тобою купуємо.
— Так, пам-‘ятаю, — сказала Аліса.
— Поки тебе не було, я знайшов, як зробити його самим. Я навіть купив спеціальні харчові барвники, а все інше в нас уже є. Тільки, чур, пластилін не їсти! — і Тато засміявся.
— Спробуємо зробити? — запитав він.
Аліса так швидко встала зі стільця, що впустила мене. А потім засміялась ще більше.
— Так, Тат. Папобуємо! — сказала вона і заплескала в долоні.
Тато дістав і поставив на стіл муку й сіль. Потім ще рідку олію і лимон із холодильника. І чайник із водою.
Ми дивились на Татовому телефоні, як усе робити. Спочатку ми насипали й наливали все в різні чашки й тарілки.
Тато сказав, що все треба робити точно. Він усе відмірював, а ми з Алісою робили найскладніше — мішали все у великій пластмасовій мисці.
Потім Тато нам допоміг… і завмер. Він трохи подумав і сказав:
— Є ідея!
Він узяв Мамин пахучий цукор у пакетику і насипав його в наш пластилін. От тепер точно було класно — він пах, як печиво.
Пластиліну вийшло багато. Не так, як у маленьких баночках у магазині. Але він був увесь однаковий — просто білий.
Тоді Тато поділив його на п’ять шматочків. Стільки було в нас фарби. І почав додавати її в наші пластиліни. 
Тато зробив наш пластилін синім, зеленим, коричневим, оранжевим… І був навіть найкрасивіший — рожевий.
Аліса принесла з нашої дитячої коробки багато різних штук для пластиліну. Ми з Татом ліпили різних звіряток і видавлювали квіточки.
Потім до нас прийшов Данька, і ми ще зліпили дім і Тачку. Тачка — це як авто.
А ще ми нюхали одне в одного руки і сміялись. Вони пахли цукром.