Суші

Три дні до зустрічі нового року пролетіли швидко.
Тридцять перше грудня. Коли, як не сьогодні? Ще вранці він прийняв для себе це рішення. Сам день з притаманним йому чарами, як жоден інший, до цього спонукав.
Вони обов’язково сьогодні помиряться.
Все вже занадто затягнулось. Привід є. Не так страшно буде зробити перший крок. Увечері будуть суші. З попередніх за місяці мовчання свят було зрозуміло — якщо й буде якесь готування, то тільки його. По-перше, у дітей у будь-якому разі має бути свято. По-друге, мир нарешті має настати і в цих двох загравшихся дорослих.
Добре б бракуючі продукти купити заздалегідь. Але навіть те, що доведеться годинами стояти на касах, не було перешкодою. Він нікуди не поспішав.
Великі супермаркети, як і казино, досягли успіху у вимиканні відчуття часу і вилученні коштів у відвідувачів. Вийшовши з візком до машини, він помітив, що вже зовсім темно. Двічі, поки він був у торговому залі, дзвонили Бурундучки.
Так за співзвучне прізвище вони з дружиною називали своїх найкращих друзів.
Була негласна, перевірена роками традиція. Останній вечір року, що минає, вони обов’язково проводили десь на нейтральній території. Розпивалась пляшка шампанського, палили бенгальські вогні, згадувалось все добре, що сталось у поточному році.
Далі всі зустрічали Новий рік у себе вдома, а там… Залежало від настрою. Хто до кого приходив уночі в гості, вирішувалось само собою. На щастя, жили всі зовсім поряд.
Бурундуки знали про тимчасові вибрики друзів, але це не привід ламати традиції. У всіх буває. На цьому й домовились. Він пообіцяв відвезти продукти і передзвонити щодо часу зустрічі.
Коли приїхав і заніс пакети в коридор, помітив прочинені двері в дальню кімнату. Зазвичай вони зараз завжди були зачинені. Світло в домі не горіло, він бачив це ще з вулиці. Даня пішов прогулятись. Вони листувались, щоб узгодити меню на вечір.
Дивлячись зараз на двері, він подумав: «Не зрозумів. Дружини з Алісою що, теж немає?» Ця думка його спантеличила настільки, що, тільки знявши взуття, він рушив до кімнати. Дружина, освітлювана екраном телефону, сиділа на ліжку. На її ногах спала на подушці Аліса. Таке траплялось уже дуже рідко. Так вона її колисала ще зовсім маленькою.
Подушка клалась на гомілки, і розхитуванням ніг з боку в бік на ній колисалась донька. Зараз Аліса вже насилу в неї на них вміщувалась. Дружина його, безумовно, помітила, але погляд від телефону не відірвала. У її другій руці була банка пива. На приліжковому столику стояв відкритий пластиковий блок на чотири банки.
Все це було так несподівано: від думок, де вони — до цього пива і Аліси, що спить на ногах. Застигши на мить у прорізі, він не знайшов нічого кращого, як тихенько піти.
Розклавши вміст пакетів у холодильнику, написав Бурундукам: «О восьмій біля нашого магазину».
Було шампанське й вогні… Але думки були вдома. Пиво. Розмова. Помиритись. Не полишала якась насторога саме щодо пива.
Він поглянув на годинник, коли був біля вхідних дверей. Двадцять сорок сім. Хотілось би хоч якоїсь додаткової впевненості від шампанського, але вона залишилась там же, де і порожні паперові стаканчики.
Дані ще не було. Знявши куртку і взуття, він одразу пішов у напрямку кімнати. За склом зачинених дверей виднілось світло нічника. Постукавши, він натиснув на ручку. Аліса гралась біля ліжка. Побачивши тата, зраділа і пішла назустріч. Дружина була в тій самій позі. Телефон із пивом теж.
Перший погляд чомусь одразу впав на тумбу. В упаковці залишилось дві банки. Старт думкам було дано… Дев’ята вечора. Уже дві банки. До півночі три години і ще дві. Стоп… Треба щось говорити. Ну ж…
— Привіт, — почав він жартівливим тоном, наче говорив з нею вчора, а не сім місяців тому. — А ти Новий рік сьогодні зустрічаєш? Приходить до тебе Дід Мороз?
Ця гумористична форма діалогу прийшла якось сама собою. Так було легше, чи що, впевненіше. Треба тримати цей градус. Будь-яка осічка може закінчитись будь-чим. Говори!
— Я там усе для суші купив. Ходімо, будеш допомагати. Я сам не встигну.
Досі дружина не промовила жодного звуку. Це трохи напружувало. Те, що вона відірвала погляд від телефону і дивилась на нього з донькою, вже можна було вважати маленькою перемогою.
Він раз по раз кидав погляд з дружини на Алісу. Вона стояла біля його ніг і теж дивилась почергово то на тата, то на маму. Донька ловила його грайливий тон, не помічаючи натягнутої веселості. У її очах читалось: «Вони говорять, вони разом — вони ціле!»
Досі — чималу частину її життя — це були два різних світи. Тато — ліплення, шоколад, мультики… Мама — сон, одягання, ця кімната…
Аліса не сказала після свого «Тат», щойно він з’явився, ні слова. Вона дивилась на них таким поглядом, що доводилось докладати зусиль, щоб не збитись.
До теперішнього моменту він був упевнений, що примирення в цьому домі потрібне найбільше саме йому. Заради цього дитячого погляду можна було пробачити все що завгодно.
Наче прочитавши його думки, дружина нарешті сказала:
— Зараз прийду.
У кімнаті одразу стало тепліше. Все позаду. Салат. Мовчання. Спалахи… Склейка: кінець травня — сьогоднішній вечір. Усе, що між ними, не було.
Він підняв Алісу на руки і пішов на кухню. До приходу дружини встиг розкласти на робочій поверхні продукти для готування. Увійшовши, вона поклала на стіл телефон і поставила недопиту банку.
— Будеш зі мною шампанське? — запропонував він.
— Ні. У мене пиво ще є.
Був у цьому якийсь символізм — кожен п’є своє. Це не зовсім те, що хотілося б. Яке діло до цього пива, якщо вони знову разом. Чому б не відкрити з такої нагоди шампанське? Краще не сперечатись…
— Гаразд.
Шампанське довелось відкрити, щоб бути послідовним і не створювати пауз. Цокнувшись бокалом із банкою дружини, запропонував:
— Давай, поки вариться рис, наріжемо все необхідне. Обирай, що будеш різати.
Пролунав сигнал домофону — повернувся Даня. Частина роботи з готування дісталась і йому. Так само, як і Аліса, він був приємно здивований обома батьками на кухні.
Час пролетів швидко. Прямокутні тарілки в міру приготування суші заповнювали собою новорічну скатертину.
У момент бою годинника чотири келихи торкнулись над столом. Дорослим все ж вдалось зійтися на шампанському. Діти віддали перевагу «хімії» соку.
Він уже встиг заздалегідь непомітно покласти під ялинку приготовані для рідних подарунки. Для нього ж найкращим подарунком був сам вечір разом.
Це була, мабуть, одна з найкоротших зустрічей Нового року. Вона пройшла навіть швидше, ніж три роки тому після пологового.
За відчуттями — не більше півгодини. Поївши з дітьми суші, дружина вже почала відправляти в мийку використаний посуд.
— Почекай. Давай я помию, — запропонував він, підвівшись.
Видавлюючи на мочалку миючий засіб, він, наскільки міг жартома, запитав:
— Що, і мочалку тепер можна буде класти на її місце?
Фраза залишилась без відповіді. Може, не треба було цього робити. Якось само вирвалось. Абсолютно без підтекстів. Просто для підтримання розмови.
До цього моменту мочалка чомусь скидалась дружиною зі свого місця в мийку і мала бути там.
Обертаючись черговий раз у бік столу, він побачив, як віддаляються з кухні дружина з Алісою. Вона забрала її на руки і вже майже встигла зникнути в кімнаті. Наздогнавши їх, він запитав:
— Ви що, вже спати? Може, трохи посидимо?
— Спокійної вам із Данею ночі. Ми спати.
Він уже знав, що це означає. Тому просто повернувся на кухню. Даня з кимось уже чатився за комп’ютером.
— Синулю, ходімо вип’ємо з тобою за Новий рік.
Він налив сину сік. У його келиху ще залишалось шампанське.
— З Новим роком, мій рідний!
— З Новим роком, тат! Ви з мамою помирились, так?
— Начебто так…
З’ївши ще пару суші, Даня знову пішов за комп.
Він ще трохи посидів із телефоном, приймаючи й відправляючи вітання. Іноді він так захоплювався цим, що навіть отримував у месенджерах блокування за підозрілу активність.
Не можна було залишити когось без уваги. Кожен співробітник, родич, друг мав бути привітаний. Новий рік, Різдво, 8 Березня… Така традиція.
Судячи зі зниження кількості відповідей, люди вже були зайняті застіллями. Треба ховати все в холодильник, мити посуд і спати…
Він затримався біля їхнього з Данею дивана. Потім, взявши свою подушку з ковдрою, сказав:
— Синулю, я потупав до дівчаток спати. Спокійної тобі нічки! Довго не сиди.
— Так, тат, добре. І тобі спокійної нічки!
Було видно, що син радий таким змінам у домі.
Він прокинувся, коли кімната тільки почала наповнюватись тьмяним ранковим світлом. Дуже незвичне відчуття. Знайомий матрац, трохи змінений запах кімнати.
Поряд спала Аліса. Легкий шум десь чи то в сусідній кімнаті, чи на кухні створювала, мабуть, дружина.
Він так і не встиг помітити, чи провалився в сон знову, чи просто лежав. Клацок вхідних дверей пролунав як постріл. Що це?!
Він швидко піднявся і вийшов на кухню. Там ще витало тепло від чайника і запах кави. На вулиці ледь чутно пролунало пікання домофону.
Він визирнув у вікно. Так, вона. У всіх сімейних, навіть в Аліси, була звичка — обов’язково дивитись, ідучи, на вікна дому.
Вулицею, не дивлячись, віддалялась дружина. Від шуму в квартирі в ліжку ворочався Данька.
— Синулю, а куди це мама? Не знаєш?
— Вона сказала, що поїхала до бабусі, тат.
Щонайменше несподівано.
Вечір третього дня нового року майже переходив у ніч. Він лежав із донькою на дивані навпроти телевізора. Закінчувався мультик. Даня коригував у навушниках свою чергову кампанію з друзяками.
— Так, мам. Ще не спимо. Так. Добре…
За діалогом він зрозумів, що подзвонила дружина. Даня ще якийсь час говорив із мамою, потім сказав:
— Тат, треба вже спати. Алісі пора спати.
Щось спалахнуло. Різко і несподівано. Накопичилось. Сім місяців тиші. Витівки дружини. Крах недавньої спроби примирення. Цей віддалений контроль над контролем. Де вона? З ким?
Він вимкнув телевізор і різко пішов у ванну чистити зуби. Повернувшись у кімнату, помітив Даню, що плакав у своєму кріслі.
Ось і його самого прорвало. Разом із схлипливим видихом вирвалися і сльози. Одразу розвернувшись, він повернувся у ванну. Гул у вухах перервав стук у двері. Розтираючи долонями обличчя, Даня сказав:
— Тат, вибач, будь ласка. Я не знаю, що їй сказати.
Він вийшов до сина, обійняв його, і вони заплакали разом. З кімнати пролунав плач Аліси. Вона так і лежала на дивані навпроти вимкненого мультика.
Те, що відбувалось із татом і братом, не залишало їй шансів на розуміння. Вони сіли до неї на ліжко.
Вперше того вечора вони плакали всі разом.