4 розділ

Першого січня вони прокинулися майже опівдні: знову вихідний, готувати не треба — можна було поспати, але подив і вереск із сусідньої кімнати змусив розплющити очі. Двері відчинилися, і з'явилася Машка, обіймаючи двох сніговиків: одного вчорашнього, другого знайшла під ялинкою у вигляді рюкзака.

Валерія пішла у ванну — сестра вмовила піти на гірки.

— З ким ти розмовляєш? — крикнула через двері Лера. Вимкнувши воду, вона почула голоси.

— У нас гості!

— Скільки разів тобі говорити, що не можна відчиняти двері без мене! — захвилювалася сестра і швидко вийшла в залу.

— Це ж святий Миколай!.. — протягнула виправдання дівчинка.

Зупинившись на пів кроці, загорнулася сильніше в халат і перевела погляд із одної на іншого.

— Ну, привіт, святий Миколаю… невже вже всім подарунки роздав?

— А то! У мене багато помічників! Я тут проходив повз, думаю, загляну до маленької принцеси: чи задоволена вона подарунком?

— Так, дякую за двох сніговиків, — обійняла його дівчинка.

Здивований, хлопець запитально глянув на Леру.

— Маша вже знайшла твій другий подарунок під ялинкою — нічого від неї не сховаєш.

— Святий Миколаю, а ти підеш з нами на гірки?

— Чому б і ні? Якщо Лера не буде проти, — змовницьки підморгнув дівчинці.

— Про що це ви шепочетесь? Машко, запрошуй святого Миколая снідати, бо сил не буде санки на гірку тягти.

Накривши стіл, вони втрьох сіли їсти.

— Святий Миколаю…

— Машо, прошу називати мене просто Коля, — Валерія підняла питально брову. "Так він і справді Миколай?" — а юнак тим часом пояснював: — Нам же конспірація потрібна. До того ж, ми тільки на зивомі свята працюємо добрими чарівниками, які виконують бажання. А в решту днів — як звичайні люди.

— Колю, я Леру питала, але вона не знає, як її називатимуть, якщо…

— Машенько, хто це говорить із набитим ротом? — сестра вчасно зрозуміла, яке питання мучило дитину. — Поки доїси, пізно буде. Давай, хто швидше залишить порожню тарілку.

...За годину трійця з саньми вийшла на вулицю, кутаючись в шарфи і рукавиці від морозу. Машу посадили на санчата, а молоді люди йшли поруч. На розковзаній ділянці дороги Микола взяв Валерію за руку підтримуючи та так і залишив дівочу долоню решту дороги…

Сміх, радість, веселощі лунали в повітрі. Дух свята і чудес був скрізь. Дорослі разом із дітьми з'їжджали: хто на клейонці, хто на санях, а щоб цікавіше було вибиратися на гору — грали в сніжки.

…Втомлені, трохи мокрі, рожевощокі компанія так само з трьох осіб йшла додому. Машка в санях мало не заснула, тож вони прощалися біля під'їзду, адже якщо Микола зайде до них — сон зніметься як рукою.

— Приємно було провести з вами день, — зізнався хлопець, струшуючи з Лериної шапки сніг.

— Навзаєм. Нам також дуже сподобалося.

— Я тут хотів спитати: може, ми ввечері сходимо кудись?

— Я не можу: ми живемо вдвох, Машку немає з ким залишити. Іноді, коли виходжу кудись із подругами, я прошу тітку посидіти з сестрою, але зараз свята, напевно, вона десь у гостях — заздалегідь треба домовлятися.

— Шкода... може, тоді я прийду до вас? — піднявши брову, спитав Микола.

— Приходь, — усміхнулася дівчина. — Гаразд, нам час, Машка з ніг валиться.

— До вечора.