3 розділ

— Уррррра! Святий Миколаю! — почула Валерія щасливий вереск сестри і швидше розвісила промоклий одяг та пішла на звук.

Її очам відкрилася дивна картина: сестричка стрибала на місці, тримаючи в руках улюбленого героя у вигляді іграшки, а поруч з нею стояв той самий незнайомець, з яким вони вже двічі перетиналися.

— З Новим роком! Це тобі! Ти ж добре поводилася? — усміхався хлопець маленькій принцесі.

— Так, так! Дякую!

— Машо, скільки разів тобі казати, щоб ти не відчиняла двері незнайомцям, — обурливо дорікнула Лера, виходячи до них.

— Та це ж святий Миколай! — наївно запевнила сестричка.

Проігнорувавши запевнення, дівчина перевела погляд на незнайомця. Вона вже доросла, її всякими вигадками не проймеш, але для більшої ефектності схрестила руки під грудьми та вигнула брову в очікуванні пояснень. Однак їх не було.

— І як ти нас знайшов?

— Магія, — злегка усміхнувся хлопець. Жартівник!

— Що ж, дякую, магу, думаю, тобі вже час.

— А може, святий Миколай побуде з нами? — з надією в голосі спитала Маша, а потім звернулася до хлопця: — Хочеш, я тобі віршик розповім?

— Не думаю, що це гарна ідея. На святого Миколая чекають інші діти, — давала йому причини добровільно втекти від надокучливої маленької фанатки.

— Навпаки, мені дуже цікаво, які віршики знає ця принцеса, — підморгнувши старшій дівчині, промовив хлопець.

Маша схопила його за руку і повела до дивану, сестра пішла слідом.

"Що ж, хотіла казку влаштувати — отримуй. Чим не казка з чарівником?" — заспокоювала сама себе.

На подив Валерії спілкування пройшло у теплій дружній атмосфері: спочатку сестра, стоячи біля ялинки, розповіла всі віршики, що знала, потім вирішила показати йому свої іграшки, постійно коментуючи свої дії.

— Машенько, тобі не час спати? — через деякий час запитала Лера.

— А як же святий Миколай?

— Він же не може бути лише з тобою. Ще стільки людей чекають на нього!

— Леро, він же твоє бажання ще не виконав! Нехай поки що залишиться, — з дитячою наївністю запропонувала дівчинка.

— Виконаю, обов'язково, — усміхнувся хлопець. — Але тобі справді пора спати.

— На добраніч, святий Миколаю, — обійняла на прощання гостя, змирившись зі сном.

Коли двері за нею зачинилися, Валерія обернулася до нього:

— Дякую.

— Я заслужив пробачення?

— Схоже, що так.

— Вибач, за ту ситуацію в магазині.

— Пусте, я, мабуть, так само зреагувала б, — вирішила відпустити ситуацію. Тим більше якось хвилююче було лишитися з ним наодинці. — Але тобі також потрібна була іграшка, чому ти вирішив її віддати?

— Та, кому мав бути цей сніговик не прийшла, тож сама упустила свій шанс отримати найбажаніший подарунок, — перевів все у жарт хлопець.

— Твої друзі, напевне, хвилюються.

— Друзі практично всі по парах, от і мені когось хотіли привести, але в останню хвилину щось там трапилося — вона не змогла. Тож друзі почекають, а мені було цікавіше з вами.

— Що ж, ще раз дякую, — вона знову почала нервувати. "Машка вже засинає, а він все ще тут".

— Чаєм не пригостиш?

— Ходімо на кухню, — знизавши плечима, запросила дівчина. — Тільки зараз тут приберу.

— Я допоможу.

Подаючи тарілки, хлопець торкнувся її пальців, дівчина підвела погляд… Тарілка була відставлена вбік, не випускаючи тонкі дівочі пальці, юнак притягнув її до себе. Очі в очі, долоня в долоню… Час зупинився, здавалося, навколо них, злегка розпорошуючи чарівний пилок, витала магія. Хлопець скоротив відстань між їхніми обличчями, Лера прикрила повіки, мовчки даючи дозвіл на поцілунок…

Аж раптом у реальність їх повернула Маша:

— Я не можу заснути, — мружачись, обурилася дівчинка, обіймаючи сніговика.

Відскочивши один від одного, вони подивилися на неї. Підійшовши до сестри, Валерія взяла її на руки:

— Пішли, я з тобою ляжу.

— Я тоді піду. На добраніч, — усміхнувся хлопець.

Вони провели його до дверей, Маша надіслала йому повітряний поцілунок.

Вже лежачи в ліжку, засинаючи, дівчинка запитала:

— Леро, а святий Миколай ще повернеться?

— Навіщо? Подарунок подарував, послухав вірші — і пішов до когось іншого.

— Але ж ви цілувалися. Може, йому захочеться ще раз тебе поцілувати? Тоді ви будете наречений і наречена, і у нас буде свій Миколай, — замріяно закінчила дівчинка.

— Машко, швидко спати! — грізно, але з усмішкою зупинила потік думок сестра.

— А хто ти тоді будеш: янгол—помічник? — засинаючи, запитала молодша сестра.