2 розділ

... Близько року вже вона живе удвох із сестрою. Батьки розлучилися, коли Лері було 18, а Маші рік. Мамі ніколи було розкисати — на її плечі лягло забезпечення родини. Окрім роботи у перукарні, вона ходила до клієнтів, до себе додому запрошувала ­— використовувала будь-які можливості для заробітку. Рік тому вона наважилася: поїхала за кордон. Лера доучилася і пішла працювати замість матері: у неї вже була своя база клієнтів, дівчина розуміла, чого бажають клієнти, її роботою були задоволені. Маша ходила в дитячий садок, із сестрою добре ладнала, звичайно, мами не вистачало, часте спілкування по відеозв'язку її не замінювало, але так склалися обставини.

І ось їхній перший Новий рік без мами: Валерії дуже хотілося подарувати свято молодшій сестричці, виконати її бажання та зберегти віру в диво якомога довше!

Через кілька годин дівчина таки знайшла сніговика. Не зовсім іграшку — у вигляді рюкзачка, але так навіть і краще: Машка давно задивлялася на іграшки на спинках дітлахів, а з нею тепер буде її улюблений герой.

"Сподіваюся, сестра з тим же ентузіазмом зрадіє подарунку", — подумала Лера, вирушаючи за продуктами.

Тридцять першого грудня дівчата дозволили собі виспатися — поспішати їм нікуди — і почали готувати страви до святкового столу. Маша крутилася біля сестри, намагаючись допомогти: то тарілку принести, то овочі подати, помити, то щось нарізати...

По обіді Лера викупала дівчинку в пінці (як вона обожнювала) і поклала спати, адже вони збиралися вдвох зустрічати новий рік.

Спокійно прийнявши душ та приготувавши одяг на вечір, вона хотіла подивитись телевізор, але хтось подзвонив у двері: сусідка попросила зробити зачіску.

…Близько дев'ятої вечора сестри вийшли на зв'язок з мамою: привітали одна одну з прийдешнім святом, розплакалися, пообіцяли собі, що це їхнє перше та останнє свято на відстані. Зв'язок постійно намагався роз'єднати їх, і вони домовилися, що зв'яжуться вже в новому році.

Дівчата накупили безліч новорічних атрибутів: свічки, сувенірчики, гірлянди, наклейки на вікна... Ну і, звичайно, у кутку зали вже пів місяця стояла красуня-ялинка.

Влаштувавшись біля телевізора, накривши стіл до свята, об одинадцятій сестри вимкнули світло, запалили свічки та увімкнули гірлянду — безліч різнокольорових вогників застрибало на стінах, стелі та навіть на їхніх обличчях. Машу це потішило, якийсь час вона, як кошеня, намагалася спіймати вогник, набігавшись і згадавши, що вона принцеса (саме нею вона забажала бути, тому сукню купили відповідну, на голові була корона, правда, трохи перекошена від бігу, і головний атрибут — чарівна паличка), поправила сукню і сіла біля сестри.

…За десять хвилин до бою курантів вони пропустили мимо вух виступ президента, і рівно опівночі з вереском і сміхом дівчата підняли склянки із соком:

— З Новим роком, Машко!

— З Новим роком, — усміхнулася дівчинка у відповідь. Почувши веселощі та звуки пострілів, після яких небо прикрашалося спалахами, спитала: — Що це?

— Це салют! Теж один із символів цього свята.

Дівчинка підбігла до вікна, але погано було видно.

— Пішли у двір?

— Машо, там незнайомі дядьки і тітки, це може бути небезпечно, — але очі напроти горіли, як і самі спалахи салюту. — Гаразд, одягаємось.

У дворі вже було кілька компаній, одночасно з кількох боків у небі запалювалися вогники, кожен постріл зустрічався оваціями та оплесками.

Лера тримала на руках сестру, насолоджуючись разом із нею видовищем. Коли заболіли руки, але Маша вмовляла ще подивитися на різнобарвний дощик, дівчина опустила сестру на землю і озирнулася навколо.

Казковості додав і сніг, що раптово посипався з неба. Він був густим, лапатим та м'яко стелився під ноги, на поверхні та дерева.

Компанія молодих людей розпивала ігристе вино, голосно щось обговорюючи. Хтось відбіг убік і зробив кілька сніжок. Інші підтримали і почали грати, наче діти.

Машка верещала від захоплення, кілька сніжків долетіло до них, і вона кинула їх назад. Комусь вона таки потрапила в ногу, і хлопець обернувся, збираючись кинути у відповідь.

Погляди зустрілися, Валерія одразу впізнала того самого хлопця з торгового центру. Він, мабуть, теж, бо зупинився, мовчки глянув на них двох.

— Леро, а це святий Миколай? — запитала Маша, роблячи висновки по одягу (юнак був у червоній куртці, а на голові новорічна червона шапка з білим хутряним обрамленням).

— Швидше за все, ні…

Ніби згадавши щось, хлопець забіг у під'їзд.

"Дивний тип", — подумала дівчина, роздивляючись компанію і намагаючись здогадатися: кому пощастило отримати Олафа у подарунок.

Настрій було зіпсовано, тому Валерія запропонувала повернутися у квартиру, тим більше сніг уже добряче налип на їхній одяг.