25.12. 2000

Сидьит діди на патику і ни курут, а лущут сьимушки. Йде затроїний вуйку Михань:

– Ей, добридень! А ви чо не курите?

– Слава на віки Богу! – Відпувів дід Василь. – Ни курим і всьо. Абу ти шо мусиш знати чо?

– Аякжи, певну мушу, бу я ваш гулува! Я теперка всьому гулува – і гулува тому, шо ви курили, і кулува тому, шу ви теперичка не курите. А як мене якась цьотка, ну та навіть Паланичка, запитає "А шо вже старі буювики не курут?", то шо я маю кліпати вучима і виглідати таги тлумак, шо перший рас чує і не знає шо сі в силі роби? Та я ваш гулува!

– Наш гулува? – Питаєсі дід. – Та гулува, то слово жіночугу роду. А туму ни наш гулува, а наша гулува, ньи?

– А я шо баба чи шо, шу ви ми кажити "наша"? Га? Ви, вуйку Васильу, ліпши скажіт, як там ваш нувий тиливізур?

– А ти звідка знаїш?

– Та чикайти, хто з нас гулува, ви чи я? Та ви ше го ду дому ни завезли, а мині африканьска рузвідка всьо дупувіла.

– Та "звідка?", та "як?" і "шо?" – та нашо сі питаєш? Шо ти буду казов, Миханьу, як кажиш, шо сам всьо знаїш? – Річ говорить дід Василь. – Можи ти ше знаїш, шо я нинька їв?

– Хліб з квасним мулуком їлисти.

– О, ну, видиш. Признаюсі, прудалисмо з бабов Василинов худібчину і заплатилисмо всьо шу були вині за той мускальский газ, а за решта купилисмо нуву тиливізію.

– Кажити нувий? – Примружив їдно воко вуйку Михань. – А ви знаїти діду, чи то вуйку, пане Васильу, знаїти, шу чирис таких ги ви є в диржаві бурги пу зарплатах!? Чирис таких таги ви, льудьум пенції нидуплачуют!? Чирис таких таяк ви тії, шу дуглідают за дітьми-інвалідами вже пів року дупумоги ни видіт!? Знаїти ото чи ні? Так оце ви є скритий злочинець, ви зло дій, ви, може, чиряк на тілі новітнього українського суспільства, ви, можливо, ворог української влади.

– Шо-шо? – В діда Василя брови пішли вгору від здивування, пуправив си кашкит. – Шо ти сину мелиш? Як ти ми вубізвов – злодій, чирик, воруг? Та я як си возьму ду рук патилягу, та як ти вдільу, скурвий ти сину, ту туди будиш знов, як вириньками воду на Говду нусити. Та ти хто такий? Та як вжем худив на кавальирку, ту ти ше пупід стіл пішки худив і казов ду кітки цьоцьу пусуньтисі! Йо-йо-йой, ти вже давно не дитина, но як шось ляпнеш, то не нати чи сі сьміяти ци плакати. Чо ти такий ниспокійний, хульирнику?

– Ну-ну-ну, – тривожисі голова Михань. – Шо ви, діду, сі так руспикли?! Ви шо ангили сьвіті, га? Ньи, ви ни сьвіті, бу сьвіті так ни робліт, як ви!

– Та шо ти хочиш, печиний твій вогірок?

– А то, слухайте оце сюди. – Взявся розяснювати Михань. – Ви корівчину продали? Продали!

– Та то не на мньисо, а з рук в руки, на чуже сило, на мулуко – ї будут далі дуяли.

– А то вже не має значення. Продали! От що є фактом! А податок з прибутку державі заплатили? Не заплатили! От через таких як ви ухилянтів платників податків держава немає грошей ні на зарплати, ні на ваші пенсії. Бо держава якраз тримається на одних податках. А нема податків – нема держави. Тепер дальше. Ви кажете купили новий телевізор. А який-то такий новий телевізор можна купити за такі гроші, га? Ви що не знаєте, які ціни в магазинах на телевізори? А ви скільки заплатили? Майже половину з того! І що то значить? А то, що той майстер, в якого ви купили, з нових запчастин сам складає телевізор, а тії нові запчастини він купує в тих у Львові що певно... а хто їх зна? ...вкрали з тиливізійного заводу!? А шо то значить? А то, що тії запчастини, і той ваш телевізор знову по злодійськи обминув державний податок. А то знову є чим? Є обкраденням вами прибутку країни. Ви обікрали державну казну! Двічі! І ше рас вам, темним, пуясьньую, що саме тому, шо ви так дієте супроти держави – Україна бідна!

– Ну ти, Міську, ну ти гнеш і тнеш, – вурухобисі вже дід Василь, – ну ти, я дивюсі, фист начитаним і вумним стов в ті сіліраді. Аш таким, шу мине, стару чесну людину, записов в злудії. Гей, сину-сину. – Дід Василь всі ше ни вубтиреблині сонішникові сьимушки, їкі мов в кулаці, жбурнув від себи і сказов. – Ту ти кажиш, шу я зле робльу, шу я чирик на тілі диржави!?

– А шо хіба ньи?

– Та ні, пане наш голово і два вуха... ні. Я... я ти пувім чо. Слухай притомно. І ти си пудумай, сину, шу якбим зрубив як си мишлиш, шу якбим згулусивсі ду пудатковуї, шу прудовїм худібчину і якбим заплатив від тогу шу прудов, і якбим ше тиливізур купив ни в тогу майстра, а в тому магазині – ту шо би ми з тогу булу, га? А тубі сі ни влази в тую твую голуву, кутра мижи твоїми вухами, шу якбим в пудаткову згулусивсі – ту би і за газ ни заплатив і тиливізура би ни купив! Та я ни протів пудатків, Місьу! Али з тими цінами на всьо і з пудатками тожи тре мньиру мати, а ни дерти з чулувіка вустатну липку. Али їкшо вуни си думают, шу вуни там, разум з тубов, мудрі, а ми льуди худоба з їкої тре дерти штири шкіри – ту я туди хтівбим наср... на такую пулітику. Довбим, якби хтіли троха, ду мньири, я тожи рузумію, шо є диржава і шу ї тре шинувати! Али кули ту вже пузамньиру друт – ну туди, най будут вибачні – фігу з макум вуни від мени пулучут! А знаєш бис шо? А бис то, шо то всьо є кумуністична школа – тії самі, шо дисіть літ тому, сидьит далі в тих самих кабінетах. Прагниньи, наука тої школи не втім, як пумучи хлопові багатшим бути, а в тім, як то пудумати, шоби з хлопа ше більще здерти для "обшественного блага".

– І про що оце ви то?

– А про то, шо ото так бідно в країні, то вони не себе, керівників, звинувачуют, а того бідного хлопа – во так воно є! А шо я ни такий тиливізур купив як магазині? Та як на мій накрутити, франца мать, парканайціть тих, як вуни вміют, пудатків, то він буди куштувов тіку саму, як в магазині! Чи ти думаїш, шу ни вмію рахувати? То туди я вже не знаю чи би мині цілої курови вистарчило би за неї льуцкий тиливізур купити! Я ше добри вмію рахувати! Али їкшо мине хтось хочи вубмахлювати – ту я ни дамсі, навіть диржаві. Бу хто хочи нарід вубмахльувати – сам сибе вубмахльуї. І то є сьвіта провда! Бу то не є справидливо шо то, що в селі вирощує той хлоп чи та баба – то ніц варта, а то шо в місьті на заводі – то цінит диржава дорого. А так не має бути, бо то не справедливо!