14.12. 2000

– Сідай туво. Ти нинька ни пасеш? – Питаєсьі дід Міхал.

– Та Василина цабанила бим гнов, али шо там дужи є пасти?

– Та ни кажи. Люди багату паші сегу року і на тамтой збирижут. Дивисьі пів грудні, а льуди ше пасут, а сонци як чисту сьвіти. То ни тії руки, як тогу здаєсі дивіносту шестуго, кули в перших числах листупада впов сьніг ту так ни пупустив аш ду пулувини квітні, пів року була зима. Ага!

– Та можи ше нинька, би ни дзьирипала, вижину. – Кажи дід Василько. – Та я їм нарізов, на сьічкарни кукурузьинки зу суломов, притріс жомум – най їдьит. А кулу вубіду вижину най сі прувітрут.

– Та ти, Васильу, дивисі, шу дощики пирийшли і вже в ті пугоді травичка русте, дзилиніїсі. Восьінь минула тай вуна, хопта, си думаї, шу вже то висна.

– Та то, Міську, можут навіть вишні зацвисти. Я таке памнітаю!

Затігнули цьмаки, дід Василь закашлувсі. А дід Михань таги шось важни згадов, пуплесков Васильи пу хрибули, би кашиль сьі минув, тай кажи:

– А ти знаїш, шо Балачка вчудив?

– Та шо?! – Встривоживсі.

– Та чи зібров тих дипутатів сільскої ради чи в них булу плануве збираньи, ну і то, ну і він їх рузвурухобив ду тогу, шу приймили герб, гімн і прапур Нилабиша!

– Та ни можи бути!?

– Та зіпровди!

– Ну їкий прапур?

– Та довгу сі пиречили, їкусь пулітику шукали, а путому сказов Балачка би був пудовжиний білий квадрат, шу значит – зима, а на нім дзилений, шу значит – висна, а на нім чирвоний, шу значит – літу, а на нім жовтий, шу значит – восінь. Дуказов, і всьо – приймили. Такий во прапур бис жаднуї пулітики.

– А їкий герб?

– Та тожи довгу вуббалакували. І тоє, і сьоє. Али приймили той шу Балачка на пипирци намальувов. Я видів, він файний знак, там сі разум вичитуют букви Нилабиш і ше зверха хрестик, і то всьо таги на яйци.

– А їкий сьпів гімну?

– Та ти знаїш, той шу мижи льудьми ходи.

– То той шу би сі збудити?

– Так там зу два слова змінили і типерка так во:

Прубудисі, руздивисі, вубиймисі –
серці вочи кинь ду висі.
Провда льуцка в тобі ше є –
ту пан Бог нас нив вубшиї,
звисилит і вубійме
й скажи, – Мудрі будьти льуди!
Файну знаю, шо вам тре –
розум майти, мир шукайти
Мудрих напась вубмине!

Дід Василь пуслухов і сказов:

– Ніпроку-нівроку! На всьо волі Божа.

– А туйво, як ту, а ти чувїс, шу мускалі в Мускві, в ерефії, на дньох, їкий гімн си приймили?

– Та чув-чув... назад сі вирнули до тої музики, шу дисьитки літ кумуняки затігали – "Суюз ньирушімий республік свободних навекі сплотіла вилікая Русь". Ага-а, сьпівали пру свубоду їков в ті країні ніґди не пахло! Али то ніц – вже сі той суюз рузвалив, а вуни, видисі, так сі далі пуводіт шу їх Мусковщина – то далі ньирушімий суюз. Та їка свубода риспублік, Васильу, як мускалі тепер в Чични каждий динь Чичньу вистрільуют?! А як файну звут свую брудну справу – борьба с тєррорізмом. Як там провди ни булу, так там провди далі нима.

– Так, Міську, а де провди нима, ту то довгу ни встоїт: шо на брихни стуїт – впасти муси.

– Чуєш, а кули?

– А Бог їден то знає!

– Тілько, як буде падати, жиби нас не привалило.