7.12. 2000

Діди си сидьит. Йде надудлиний вуйку Михань, троха сьі пухитуї.

– А ти чо зрані вдушиний? Та ти так сі бив в груди, шу кинеш пити! Ше їс на руботі ни був, а вжес ґольнув.

– Абу ви знаїти чо я пю? А можи мині треба! А хіба можна бути твирезим в тому во сьвіті? Та ви дивіці кілько люда гини! Тисічі, мільйони гинут від хороб чи на войнах. Хіба можна на тоє твирезими сі вучима дивити? Газети, тилипуделка, люди пишут, гуворут каждий динь – ту літак впов, ту поїзд згурів, ту забили... Ту хіба твирезий годин то всьо пиридумати? Та в тому сьвіті гріх твирезим бути – я то вже знаю! – Кажи вуйко Михань.

– О-йой, – дивуєсі д. Василь, – та ни буть тилитьум, хлопе сільский. Та ти Бозі гуловцьу дала, а льуди на пусаду пусадили ті в силі нашому на найвищи місци – бис твирезими вучима дививсі на сьвіт. А ти?

– Та шо ви там, буювики, знаїти. – Спукійно вказов вуйко гулова с/р. – А можи мині тре! І можи мині треба випити якраз туму, шу я ни годин би ни пити. А як то рузуміти? А так. А можи ни в мої силі бути єнчим. Шо ви не можете таку прусту річ зрузуміть чи шо? А можу вубіцєти скілько вам влізе в ваші вуха, шу пити не буду, а за пару гудин мені вже сі хочи рубити зовсім не так, як наубіцєвїм таким тлумакам як ви і ті ліпші! Бо хто ви такі, щоби я перед вами слово тримов? Ну хто ви такі? Та ви такі самі як я, а тілько так сі притворуєте ніби ви гідні льуди. Али то не так! Бо як написано в Біблії – нема людини, яка би жила і не согрішила. А то провда. І та провда в тім, шо ви такі самі грішники, як я... і нічим не ліпші за мени. Мій явний гріх в тім, що я пю, а ваші гріхи скриті! Али де вони? Ну де? Покажіт мені їх, як ви такі чесні! Пукажіт! А не хочете пуказати – ну то не чіпайтисі ду мени! Бо я чесніший за вас! Бо я своє не скриваю і не дуру льудей, а ви дурите тим шо скриваєте! Аякже! І в тім провда і суть моя! А не ваша. І вже всьо. І на тім крапка! А шо? А можи то так мине Бог створив, поставив шуби мнов, піяком, випробувати ваши сумліньи, вашу льудінісь, льуцкісь. 

– Г-м, – замисливсі діду Михал. – Ми, Миханьку, певну шу ни знаїм Божугу прумислиньи. То є таїна! Вилика! Ми ни знаїм куго, на когу і чуго так Бог ставит. Али сьвіта книшка Біблія пиши, шу пянство, піяцтво – то гріх... і пише, шо піюли, піяки Божугу Царства ни будут мали.

– Я ни знаю, – кажи вуйку Михань, – я ни знаю чи я правий, я ни знаю чи ви праві, алим знаю, шу людину Бозі з глини... нас з глини зліплино – і я є тожи від рук Божої праці. Ну ту, скажіт мині, їкшо Бог, образно будем казали, гунчар, а люди гуршки, шу з рук Майстра зійшли, то... То ту... туди, хіба річ така як я – як та миска глиніна чи як той глиняний гуршок... То хіба горшок в тім винен, шу він є ни таким їким го хочи видіти Майстир? Шо хіба я винин, шу я такий нищасний? То ви мині скажіт. Чи я сам себе зліпив як той горшок? Та горшок сам себе зліпити не може!

Діди сьі задумали, а путому діду Василь сказов:

– Я людина дрібнонька. Я навіть ни порух на Божих мештах. Али сі мині здає, шу льудина ни гуршок. Бу гуршок стуїт на місци каминьом і він сам від себе собі ніц додати не може – в негу заливают, з негу виливают. А льудина, во ти, маї гуловцьу на римйонах і ніхто, а тільку вуна сама шукаї си напасти і заливаї в себи тую гару. Та ти файним врудивсі. І файно вивчивсі, гиндльувовїс на файні руботі, на файні дівчинисці вжинивсі – всьо в теби рімно і йшло, і виглідало! Ти був файним горшком, кутрий вийшов з рук Майстра!

– Г-м, – сказов вуйку Михань, задумовсі. – А дайти закурити. – Дали, сів кулу них, пару рас затігнув, а путому вирнувсі ду себи самого, на свує стале мислиньи і так сказов. – То ви думаїти шу ви є льуди, а я ньи, га? А ви мині скажіт, їкшо ви такі виликі фільозуфи, ви скажіт, як мож бути багатїйом, кули бідних дувкола повно, хіба ту ни гріхом? І як можна бути здуровим, кули слабі дувукола, хіба то ни знущаньи над ними? Як можна бути красивим, кули багату тих, їкі від природи красути ни мают, вуни хіба винні? Та я сі встидаю бути на показ красивішим за тих, шо не красиві, мудрішим за тих, шо немудрі, здуровшим за тих, шо слабі, тверезішим за тих, кутрі в нищастьу пют! Во в чім річ! Ви розумієте в чім філософія могу житє і мої такої пувидінки, кутра вас каждий динь дивує?

– Ну ти сьі спитов. – Сказов тиху діду Михань, а діду Василь викинув цьмак, набрав в легкі повну пувітри, видув і сказов. – Ти ше Миханьу ду тих свуїх слів дубаав: "а як можна бути мудрим, як дувкола глупаків повну?"

– О то власне! – Втішивсі Михань таги співрозмовника свого шойно знайшов, али дідо єнче му мови:

– Та тре бути мудрим, тре би ни бути пусьмиховиском. Бу хто мудрісь льуби, тогу Бог гулуби! І ни гріх бути здуровим і файним. Али як ти вже пучинаїш ни бути мудрим, а тільку мудрувати своїм здуровльум і свов красов, кули ти ніц ду тогу ни дуклов, а тільку Бозьі ти дала і красуту, і здуровльі, і розум – а ти сі тим гурдиш пирид єнчими і ше перид тими, хто тогу ни маї та зачинаєш казати "А во я маю! А ти чо не маєш? А во я можу. А ти чо не можеш?" – ту то вже гріх, туди ти в грісі. І твує здурові, і твуя краса туди вже є спукусов тубі і твов дурогув ду пекла. Али як ти здуровий і файний і сі ни підсьмішкуїш з тих, хто чи здуровлі, ци краси ни маї – ту туди тубі нима сі чо буяти ні свогу здуровлі, ні свої краси. І пру багацтво. Бідні все були, і все будут. І ни гріх багачом бути, бу кули ти багач ни заради пихи свої... Али кули ти сі тішиш, шу ти в багацтві "шось", а вуни бідні "ніц" – ту дуди ти в грісі, і твує багацтво свічи перед Богум проти теби. Ти сам робиш зу себи сьвітого чи грішника. Бо гріх не від того, шо ти прийшов на сьвіт, а від того, як ти чинив в тім сьвіті Божім. Али кули ти скромний в багацтві, навіть виликім, кули ти рузуміїш льуцку нужду, маїш ду нуждених співчутьи, і ділишсі з ними багацтвом свуїм і хліб, і типло їм даєш – ту туди багатство твує нігди тубі в гріх ни зарахуєсі, а буди тубі в подвиг, в звитьагу зарахованим.