5.12. 2000

А ліпші зійшлисі ду Павла Скажислова на здибанку, би го троха вспукуїти. Скажислову зверха був спукійний, али го души ни давала му спокую. Їкась му, здаєсі, скалка в серци застригла і мучи го. Та як так? Можи з ним сі шось стало таке як з Іваном Сьцінов? Та він, Іван, митец! А тої ті такі автуритетні сільскі діди... та найавтуритетніших за них нема не тілько в Нилабиші, а можи і в Україні, і на цілі Зимли... а вуни так принизили душу митця. Не трать на то фарби! Так вони сказали? Ранили парубка... 

– Та ни смутисі, Павлику, – кажи Петро Перто, – і ни бири си тішкогу ду гулуви, а дурного ду рук... Чи то наубурот: не бери, друже, тішкого до рук, а дурного ду гулуви! Бо льуди все шось кажут... і будут казали. Знаєш, як нарід каже: льудьум ше ніхто писки не закрив і не закриє! Бу то є житє, то так сі чисом стає, шу ни їдна пані пану в ребрах застригаї і ни їден пан для пані ребром стає – хоть і льубльіт їдне їдного. А старі буювики тожи нас і пуважиют, і льубліт. Али як їм сі опера чи Іванка льудувитий укиан не пудобає, то шо зробиш? Та ніц.

– Ая, вам добри туво балабухи язиком кицкати, – кажи Павло, – али то ни вас, а мине їсь. Чи я глупий? Та ни глупий, алиїм сі чось вкоськов за тую спідницьу і типерка місьці ни маю!

–  Во воно шо! – Здивувовсі троха Петро.

– І шо, вуна така файна? – Питаєсьі Іван Сьтіна.

– Та чи файна, ци не файна, али... ну я ни знаю... ну, льуди милі, та здаєсі, як си згадаю, шу чисом файна, а чисом вуна мині гет ни така. Али всьоїдно тов скалков сидит. Та я сі можи чириз неї дутиперка ни вжинив. Та я можи якби ни вуна би вже давно вжинивсі, би вже як ви діти бавив.

– А пру їку ту таку файну йде бесіда? – Спитовсьі Балачка, їкий во зайшов.

– То ї вже ту нима. Али хлопа та біда всьоїдно мучи, – кажи І. Наймудріший.

– Ну і шо в ні є люцкуго, Павли? – Питаєсі Балачка.

– Та я вже казов, я, ну, ну ни знаю, ну вуна така ги лялька, ну вуна зверха ги чічка.

– Ну а всиридині тожи чічка? – Питаєсьі Іван Наймудріший.

– Та він ї в писук на піднибіньи ни заглідов! – Русьмішив Петро.

– Та ньи, льуди, якраз ї характир мині сі в ні і ни спудобов. Али за то їка вуна зверха файна!

– Ого! – Голусно вимувив Іван Наймудріший. – Здаєсі в такій справі я можу тую раду зарадити.

– Та шо ти там можиш... – сказов тихоньку Павло.

– Шо можу? А ти слухай сюда. Шо я можу? Та я можи бабских діл майстир. Та можи то якраз в мени штири мацьопиньких дитини і всьі дівки рустут. Хоць ше дрібні діти, али муї, діти. А ви кажити шо можу. Чикайти ше ваші батяри будут за моїми дівками влітали, ше будут муї дівчита вашим голуви крутили – ту туди будити знали, що я можу!

– Та ту, Івани, діло троха єнчи. Ту ділу ни дьицки, не діточе, а, сам знаїш. – Сказов Павло Скажислову.

– Слухай сьуда. Дивисьі ми в вочі Скажисловчику. Ту, Скажисловусьу, ділу такеє, шу го мош рас-два рузвїзати – бу ти ї ни всьу льубиш, а тільку вубліцовку. Ту ти си, Павлуньу, задумайсьі над тим.

– Ага-а, – впховсьі з своїм Сьтіна, – їдні кажут "али тії парубки", а єнчі кажут "али тії дівчита". Пулітика вулична...

– Ай. – Відпувів Іван Наймудріший шу в перекладі на українську, в сій інтонації, значить "так" і продовжив. – Та ви сі тільку, льуди добрі, задумайти, шу ми на тому дериві житьи є ги листьі, а вуни, жінки, ги цьвіт. Ми бис них ніц варта, і вуни бис нас. І ту ни тре нікого приплескувати. А тільку тре Павлусьові вочі відкрити шу він сі втюрив в то чуго нима!

– Та чо нима? Вуна ни вмерла! Цвіте і пахне. – Каже І. Сьтіна.

– Івасьу. – Мови Іван Наймудріший. – Ти мине ни перебивай. Най вуна ше сто літ жиє бис, як той казов, капітальнуго римунтованьи. Али кажу троха пру єнчи. Мовльу, шу він люби тогу чуго нима. А то шу він люби, ту вуно є тільку зверха, а всиридині го нима. Ну як вам сказати? Ну втігніт си, шу він думаї си, шу льуби сливку, бу вуна файна, али на провді є то, шу він сибе здурив – бу льуби тільку шкірку зверха, а сливка всиридині гнила абу квасна, аш сі воко закоти, як ї спрубує, від кваснути. Абу ше си пристовти, шу він загльинув в лісі квітку, вуна му мила серцю, він підійшов пуньухув, а той запах такий тішкий, такий нудний, шу му сьі аш зле зрубило, аш го знуділо. Ну він бис то відійшов від неї. Али та краса квітки му застригла в серци і мучит го. І мучи так, шу він си навіть ни пузвульиї згадати той їдкий і нудний ї припах. Кульиґи відкрийти му вочі!

– Ни тре, – враз сказов Павлусь, – я вже здаєсі зрузумів. Геніальнос пуяснив, бу всьо гиніальни прусте ги двері.

– Ги двері в швейцарский банк? – Хтось пробувов пужиртувати, али Павло Скажислову тогу ни чув і казов свує:

– Божи мій милий? Як я тогу скорши ни рузумів, та тії слува пливали на верха і тільку ми аш типер стали ду пруясниньи. О, ни дурну в Нилабиші кажут, шу навіть Наймудріший раз в рік є наймудрішим. Ти нині, Івани, геній.... ти, як мускалі кажут, супер дьило. – Павло Скажислову вубіймив Івана і заплаков. – Дєкую фист тубі, ти нині своїм словом звільнив мине від пут на серци, ти шойну вивів мине з тьурми на сьвіт волі.

А Іван Наймудріший в захоплиньу мовив ше так:

– Льуди мильі, то він нинька зрузумів, шу замісь провди любив свую вигадку, любив власну фантазію, міраж, міф і таких мітичних міфів чи міфічних мітів дувкола нас є йой-як багато. Бу хіба ни міф, кули ми вибираїм си дипутата чи президента, кирівника їкогусь і думаїм – ну вже той точну буди чічи ладни, а путому нам сьі відкривают вочі і ми видим, шу він драньті і ше видим, шу драньтьум і борше був... і шу перши ни він нас, а ми сибе сами здурили. А чо льуди типер знивірині в диржаву? Бу вуни в дивіносту першуму гулусували за міф, за кувбасні стули, за мулочні ріки з медовими берегами. Гадали си шо за рік, два то буде! А тогу вже дисіть літ і блисько нима. Ту чи туди би вуни, як би знали, шо нинька їх чикаї, чи пругулусували би за тую Україну? Нє, не пругулусувала би більшісь! Али то Божа волі, шу пругулусували – і з тогу злудійскугу драньті – в чиї путах нинька Україна – ми ше сі, якшо Бозьі дась, видрапаїм в Диржаву з виликуї букви, в Україну мудру. Кажут типер тії найвищі, кутрі таги мафія, шу пірати вубдуруют диржаву і прудают гурівку чи музику чужу чи кіна не свуї, записані з-під стула, прудают за таншов цінов... і ми, населинє, видисі, є прибічниками тих піратів, бу то купуїм, шо танше, а ни то, шу йде бис податки диржавні. А я хочу спитатисі, а хто більша для населинє мафія і хто більші пірати? Тії шу тую саму гурівку змушуют безбожними пудатками купувати за ше рас так дурощи чи тії, шу тую саму дают купити за пів ціни? Га? А ви кажити...