13.11. 2000

Зібралисьі ліпші раду радити. Шось си мишліт, тріпают мижвуховим риштованьом.

– Ну і шо?! – Говорить говорення Кинш Балачка. – Вибури в Нилабиші, значитсьі, аш на голуву сільскої ради. Иги! – Сказов, али по їго твару не зрозуміло ніц, чи сі він тіше, а чи плакати сі хочи від тої нувини. А можи му то конечно байдуже, га?

– І ви знаїти шо пани-кулєги? Знов їден кандидат вимальовуєсі, – каже Іван Сьтіна, – то самісьіньке шу і туди кули вибиралисмо тогу їдного, шу пресі типерка в пуртугальцьі.

– Бу ше має моцні яйці, – дуліпив, дужиртувов Іван Наймудріший.

– То шу їден чи штири кандидатів – то байка, – кажи Петро Петро. – Али ни байка, шу той їден – то той самий, шо вже з тим-во йшов пару літ назад.

– Так, – дубавлєї Василь Балачка, – той їден... то ни хто єнчий, як Іван Іванович Іванов-Іваненку.

– Як ми сказов їден хлоп, – каже Павло Скажислову, – вічний атеїст, щирий християнин і зацєнтий язичник в їднім непустійним лици. І впертий ги тилє.

– Так. Ми сьі тожи здає, – кажи Кинш (неформальний кирівник Нилабиша), – шу му сі найбільши люби бути впертим ги тилє на мутузку. І впертим лиш так аби впуперек куму-буть.

– О, то моцний вуйко – все люби сцєти протів вітру... – жиртує Петро.

– Во-во, – кажи Скажислову, – ото будим мали кировці. Такий патрійот всєм ґрису всипи в Нилабиші – і правуславним, за то шо вони не греко-католики, і греку-католикам, за то шо вони не православні, а всєм віруючим за то, шо вони не атеїсти... І якби булу всьо сило їго ріднов мамов він, здаєсьі, би ї тожи всипов – і ліпшим, і гіршим, і субі самому.

– На твує "во-во", скажу ше во-во свує, – каже мовлення Кинш, – то є той вічний ревулюціунер, шу сам ни жиє і другим жити ни дає. Та ми сьі здає, як би ту в Нилабиші вже був Божий Рай – ту він би всьо їдно вишпійонювов тріску-патичок в купці каки.

– Ну і ви думаїти, шу люди си такогу вибирут? – Питаєсі Петро Перто.

– Та можи і не вибирут, али... можи і вибирут. Баба ту на двої вуружила: як курка сі ни знисе, то буде ше яйце нусила.

– Тре шось пани-кулєги рубити! – Гувори Кинш.

– Та шо рубити, Василю? Та ту нима шо думати! – Тисне Іван Наймудріший. – Ту тре ти свую задницю класти на папєр. Пудавай заяву, бу булу вас два і туди вже точну Іванов-Іваненко не переступит.

– Ну-у, – уточнює Павло Скажислово, – можи ни задницю, бу то ни файну, али писук туда ти тре свій вструмити – най люди в Нилабиші знают, шу ше в Нилабиші є мудрі люди.

– Ой, пани-кулєґи, – яснит Кинш, – а тутка скажу вам, то шу Христос казов ше дві тисічки літ. Він казов – А їка курисьть людині, шу вуна всьой сьвіт здубуди, а душу свую занапастит?

– Ну і шо? – Питаєсьі І. Наймудріший.

– Та як шо? Та то, шу душу свую тре від лукавства, плюгавства, брехні биригти. – Жестикулює Кинш.

– Та взагалі-ту так. Я, здаєсі, – кажи Павло, – рузумію Василє. Бу шо сі там роби? А то, шу тії баби фіглики-міглики робліт, для диржави то зле, бу деякі люди мают субсидії за папїрами, шу тільку правдиві зверха. Али то добри деяким тим людюм. І во, як тре туда на сільраду йти, ту тре ту хулєру звітам пувиганєти, їкшо служити тому шу пиши закон українский. А то, як ви знаїти, вимагаї, би гулува був чесний, правдивий. Али якшо туда йти і служити на два боки, як ту в сувєцкий чис казали, на їдному кашкиті в хлопа спиреду зірка, а зузаду німецкий хрест. Ту так і типер виходит, шу на ті малі, задрипані пусаді типерка тре мати тожи з їдногу боку зірку сатани, де лукавство і брихнє, і фіглики-міглики направу і налєву, і шури-мури, а з другогу боку вже ни німецкий, а Христів хрест – де казати: "та шо ви, пані Диржаво, я чесний, я чистий ги сьвічена вуда, я сьвітий ги Христос і фіглики-міглики я нігди ни рубив, чи ни рубила". А як та сі цьоці Вища Власьть вступисі на дивїть кроків гет – знов шури-мури і пичитки ліпити на брихливі довідки, і знов брихнє брихнив.

– Та зіпровди, панове! – Годисі Петро. – Али, скажу вам, є на то рішинє, би ни худив Василь пу сільраді з хрестом спиреду, а зьвіздов зу заду – то тре, вибачти, всьо нахрін з тогу сільрадівскогу гнізда пувитрісати і добре то гніздо пувітріпувати.

– Ну і шо? – Питаєсі Балачка. – І ти рузуміїш Петри, шо то значит? Та то то значит, шу з першугу днє наживати си дисєтки, або й сотки вуругів, їкі нинька ми ни є ворогами!

– Та їких вуругів?

– Та тих, шу їкшо тих во копнути в майтки, ту сі взлосьтіт ни тільку тії нилабишскі сільрадівці, али ше армія тих нилабишців, їким вуни хоць можи малинько, хоть протизаконно – али дубро рубили. – Каже Павло.

– Ей, кулєги. Людина чось така, – гувори Балачка, нилабишский Кинш, – так здаєсьі зліплина, створина, шу, здаєсьі мині, ї все чогусь мало, і... як вуна входит в смак – ту ї все малу і малу, і все більши і більши тра. Ну ви дивіці – нині я буду лукавий гулува сільскої ради, зовтра гулува району, области, путому президент України. А далі шо – директур планети чи президент Всесьвіту? А нашо? Во якраз туму і згадовїм – А шо людині з того, шу сьвіт завуює, а душу свую запродась? Пропась, трісьцє стаєсьі з таков людинов. 

– Ну і шо ми типерка будем рубили?

– Ми шось зара придумаїм. – Раду ради Балачка. – Али ви ни думайти си, шу я сі бую вубґарованє і брудної руботи для рук. І якбим був ангилом з білими крилами – ту бим сьі ни пубуйов їх вубмастити нилабишским булотом – якби то тре булу для Божуї справи. Бу той самий Христос ше сказов шу, хто хочи душу свую зберегти – той ї пугубит, а хто ї заради мени, Бога, пугубит – той збериже ї для житє вічнуго. І я бим так зрубив. Али, хлопцьі муї мильі, я ни виджу в пусаді гулуви сільради Божуго діянє. Як туда йти ту тре певну шу стати найменшов шурупков в ті машині, в ті сьічкарни, шу нинька бим назвов – наша задрипана, запродана-перепродана, брихлива система кінцє другуго тисічулітє. Али якби вже зовтра зрані сталусі, наступило трети тисічулітє – ту я ни віру, шу вже в їден мумент шось сьі зміни.