10.11. 2000

Каже баба Василина:

– Ви-и... чулисти нувину? Гулува сільради йде гет!

– Та як гет?

– Та так, Василю, йде гет, вже дусить му тої дідівскуї власти – їди на зарубітки в Пуртугалію. Ше хлоп, можна сказати, мулудий... чуєсьі в силі. Буди нилигально нусив мальту, цеглу, камінь нусілками – тай купійку в дулярах зароби, а в тій сільраді тільку хіба штанєта си ду дюр пувитираї.

– Та шо з тогу, – кажи д. Василь, – шу він був гулувов сільскої ради? Га? Та він шо був, шо ни був – їден хрін. Лишити в ті сільраді їдну бабу би ліпила людюм на папєри пичитки і досить. Абу взагалі всєх пувиганєти звітам гет і припнєти ду слупа на ланцух пичитку і каждий си сам ї де тре приліпи.

– Та шо ти таке вже кажиш!?

– Та жиртую, шо ни маїш вчутє?

– А я скажу, – мовит д. Міхал, – шу, а шо з тогу, шу прийде хтось єнчий на то місци гулуви сільскої ради? Ну шо з того? Шо він в нашуму силі зроби, ну шо? Та в силі ніц сьі ни вирублєї, ні фабрики, ні заводу, а нима прибутків – нима власти. Та ту хіба сьі тільку рахуї шу гулува, а є як рабиско в районуї власти. Їздити-худити і, вибачийти, сраку лизати в тих вищих кировців би їкусь купійку на сило дали. Хоть би на латаньі їдної калабані, їдної дюри в мосьцьі. О! – Сказов дід і втер си дулонив писук.

– Та, най їди в ту Пуртугалію, я би тожи на їго місци пуїхала, хоць купійку їку дітюм зароби.

– О, так-так, люди. Хто маї яйці – вйо на пуртугальці, а хто яєц ни маї – вас Італія чикаї.

– Ой, сміх сміхом, али їдут, Василю, наші люди в сьвіти, їдут. – Сумно мовила Василинка. – Не годні сі ту, в ті біді, зрушити і... їдут в ліпше... Али чи воно для всєх ліпше? Ни їден і ни їдна вже виїхали. І ни їдно ше виїди чириз то заскуботани житє. 

– Та ким заскуботане, Василино? – Питаєсьі діду Міхал і сам відказує. – Та кіровцьіма тими. Д-у-м-а-ю-т! – Русьтігнув дід Міхань.

– Думают, як скрутити, змахлювати, вкрасти, аби шось в кумори, шопи свої ше пукласти.

– Перефарбовані лиси, з чирвоного на жовто-сине – і їм сі ше здає, шо то всьо таяк було дисіть літ назад. А за якими припувідками туди жили всі? А за тими во: Всьо вокруг колхозноє – всьо вокруг мойо! І... Не вкрадеш – не проживеш. 

– Та зіпровди так до того довели ті партійці, шо люди вскрасти в держави злодійскої не мали за гріх. І їден їдному ше пумагали красти і брихати. Али держава зміниласі – а вуни дальше крадут!

– Ага, хлупи, провду кажите... Чим горщок накипів – тим буде смирдів.