17.10. 2000

Вдосвіта, мрака. Ше сонце не вийшло! Ни зимно, али маркотно. Сидєт на бальку діди. Цьмакают тую заразу. Тую шу димит. Вже сі дись вдосьвіта збудив вуйко Михань. Йде в «їден бік».

– Я ї ни буду тирпів! Я шо шмата, би мнов кумандувати і кумандувати? Я шо шмата? Шмата, так? Нєиии! Я хлоп! Хлоп на місци! Я маю мати вдома свую гурівку, а ни влітати пу силі і жебрати стограм! Я шо шмата, так?

– Ну і шо? Здоров був, лайдаку! – Вітаєсі дідо Михайло. – А як вижине твуя самогонку, то кілько на їден зіміс тра дріжчів, цукру? То на довго ти будеш мов? Тре всипати пєть кіля цукру, абу дисіть. Ше дріжчи..

– Ай, дріщи-дрищи… Дрищи тилє в хліві, як сі пириїсь бурачинки. Та правильно вугуріт, як той вчит пу радіо вчений хлоп – дріжджі. Во як.

– Най буде ти дріжчі. Ну ти слухай! Шо кажу… Тиждинь чи два буле то кисло. Брудило, шуміло. Путому тра пів днє, би то вигнати. Цілий чис слідкувати за вугньом, кули то ті каплі за каплив в бутиль на лійку з рурки накапує. А сі дивити за тим тра востро – можи банєк зірвати від тиску або пулетіти брага і буде сивуха. Во кілько то праці! А ти то за два-три дни видудлиш – як не сам то з такими піяками як ти. Та я знаю, шо ти скажеш, шо то твуї кулєґи і вуни тубі ставїт, як мают і ти мусиш закликати їх та пуставити на стіл, як маєш. То така, знаєш, піяцка фільозофія. Ду срачки напиватисі. І все мати причину. А нє би тільки сто грам до апетиту... А літру за рас на їдного і рачки ду лішка. Абу спати в калабани! Ти то приктикуєш також, Миханю, дорогий мій, тезко. Як там кажут – та будь хлопом!? Та будь хлопом – напийсі, впадь в калабаню, вубіщисі! Нє?

– Ох той, пане, ваш гумор, я вам скажу, нідочого! Вам би тілько обіжати мене при першій ліпшій нагоді! Я то добре знаю!!! Хе-хе – я вас знаю старих буювиків, як воблуплених.

– Та шо там казати, шо за три дни – та ти виварку гурівки можеш за день спритати. Я путому сі казити і питати бабу, а де та гурівка діласі! Схувалас… Два три таких як ти піячки – і вицибрите моментом! Чи сьвито чи будний день – вам всьо їдно кули пити. Та тобі пів літри на день мало – то як тілько по жебрах ходиш більше назбируєш – шо хіба нє? Дай сто грам або дай гривню – то твоя така перша бесіда. Я відам, я відроблю – така твоя балачка – як молитва.

– Нє! Не кажіт. Я ше не настілько лєцтий, як вам сі здає!

– Ну то шо півлітри для тебе не мало?

– Най буде мало! І шо? І шо ви тим хочете сказати? Ну що? До їдного місьцє та ваша балачка! Во так! Мало… Най буде мало ми. Але не в тім річ, бо справа в тім – а чо та муя шлюбна ластівочка, та киці муя дурога, та піявочка моя мила – чо вона, та бабіца, має хувати всьо від мени? Ну чо? Чого? Я сі вас питаю! Я що не людина! Чи то так по християнськи вас в церкві вчут мене за людину не мати? Де ваша християнська любов? Де ваша прихильність до спраглих та стражденних? Ну де? Я шо шмата? Я шо наймит чи раб? Та я маю мати вдома свую гурівку! Так чи нє? Тааакк! Оооднозначно!

– Та Міську, – гувори старший Місько до мулочуго, – та на тебе не наробиш! Чи ти думаєш, що твоя жінка то якась рабиня Ізаура?

– Ха-ха-ха, Ізаура, – розсміявсі враз Михань, – я ше токого про свою кицьку не чув! Файно втєлисти! Шо файно то файно! Тепер я буду ї кликов Ізаура! Скажу ї, шо то мене так Міхал старий навчив!

– Та тфу на тебе, яка ти нездаль! Та хіба я казав, що вона Ізаура? Та я кажу, що то ти маєш її за рабиню. А Ізаура – то так кіно сі називає, «Рабиня Ізаура». Ти шо тлумак? Ти шо того не знаєш?

– Знаю-знаю... я всьо добре знаю чим ви буювики дихаєте! Сами чвертку на бальку туво можете руздушити і вогірками квашеним закусити – то ви таке можете! То вам можна, а мені нє? Я всьо пру вас знаю! І не тілько я, а всьо село знає! Я про вас всем всьо розказов. А то нема шо скривати! Ви старі піяки! Во так! Най всі знаю! А мені не пузвулєїте навіть капильки, капелиночки окувитої гурівочки в писук взєти. Во такі ви є бурці за вільну Україну! Та ви мене в неволи тримаєте! Змовилисі з мов Ізавров. І за їдно ви є з нив! А ше всьо село намовили протів мене! Ніхто мені не хоче за будь, за «налєй і забудь» стограм налєти! Всєм шкода! А то є ваша пропаґанда! Нелюцка! Ви таги тії фашисти так працюєте протів мене, ціле бюро ствурилисти. Шо хіба я так пю по чорному? Та нє! То то ви з мене мижи людьми піяка зрубили! Я то знаю! І всі знают! І я за то на вас в суд подам. Але не в наш, бо наші суди всі підкуплені такими як ви буювиками. Я на вас пудам в Європейский суд за дискримінацію моєї людської особистості, за паплюження моїх людських прав! Ось…

– Ех, ти… лайдаку ти! Ти во… ше вдосьвіта ми худобу не пуяли, ше сонце не зійшло, а ти вже литиш в сило пу стуграм.

– А шо їден я такий чи шо? Га? Та ви шо думаєте, шо я дурний, а ви мудрі? Нєиии! Хлопці, нє! Бо в каждого свої біди! В мене біда, бо тра ми той внутрішний вугонь спраги до похмилисі пугасити. А то таке, як хата гурит – тра вже і бісьцьом. А… а ваша біда в тім, шо тожи… як таке, як я… що оце хочеться вам балакать про мене, що маю залежність велику! Так є така річ. Є така біда зі мнов. Але то така сама біда, як ви мусите курити! А хіба нє? Ше курові пити, їсти не дали, а вже тутка во сидите і цьмакаєте-цьмакаєте тую заразу тютюнову! Та пфу на вас, які ми ви є прутивні. Та ви в воці свого брата видите тріску, а в свому воці пуліна не видите!

– Ну ти…

– Шо ну ти? Ну шо? Та ви чо сі мене вчипили ги гризь? Пирийти ми не даєте? Я шо вас чіпаю? Чіповсі вас? Та нє! Йшов си тихонько пу дурозі… Ні слова нікому не сказов... Ну нє то таки та стара зараза, шо туво триста шісдисєт пєть днів на добу сидит туво на бальку – вона ти пруйти не дась! А дес був!? А вжес пив!? І так каждий божий день! Та я шо маю гурудами в село худиди би вас не видіти? Та то шо за така дискримінація? Я вас сі питаю! Вчипилимисі… вчипилисі мене ги тая гризь! Шо я їден такий га? Нема більши сі кого вчипити своїми залізними кливаками?