26.07. 2000

– Та як… але ти скажу. Ти мусиш то підрихтувати!

– Ну? І шо ви си мислити? Гадаїти, шу то рас-два і вже всьо – чорним пу білому?

– Та рас ни ра-аас.. али Артем вже добрий рік ту справу пупихає, – каже Кинш.

– Вже блисько ду кінцє? – Сі випитує Іван Сьтіна.

– Та во він йде. А во сі го спитай!

На пуручи кулу памнітника жомніру пусідали си лєпші. Йде Листопадовий.

Вітаїсі.

– Дякую-дєкую! Дай Боже і тубі здуровльі! – Мови Іван Сьтіна. – Ми дупіру з Васильом Балачков малисмо балачку пру твує писарство.

– А шости вугурили? Шось добре чи шобуть, можисти скріпіли, буркали й нарікали?

– Та ми не так пру тебе, як пру тую справу… шу ти випуцовуєш в нилабишску літиратуру. Та ти вже знаєш пру шо ми!?

– Та ни їдну справу робю.

– Та йой… та шо так довго маєм ти пуяснювати? Та мова пру той слувник. Скажи ми, і нам всєм скажи, шо ту тамичка на вихуді буде? Бу ми сі вже зачили перечити, шо ту з того вийти має. Га?

– Люцка справа...

– Таа-а. Та вуна то люцка. Али їка?

– А пру шо ви сі перечили?

– Та во пру то… Вугору Киншуві… і Питрові, і Павлові, шу як ми зліпим слувник свої нилабишскуї мови, ту він буди всьоїдно троха не таким, як туво люди вибалакуют.

– Певно шу не буде! Ти мине вже ги той рипєх пириконуїш третий динь в тому, шу сам си добри знаю, – вимовив Балачка.

– Та ти казов…

– Тре ліпши слухати, шо казовїм, бим кулу теби на людюх не виглідов таги той вуйко, шу кажи ду радіо: «Та шо ти мине периконуїш? Та я з тубов їдної думки!»

– Василю, ни пучинаймо сварки, на рівнім місци, – мови Іван Сьтіна. – Бим хтів пруяснити, шо ту з тогу вийде... А... а тутка крути ни крути – всьоїдно мова їку випустит слувник буде дрібку єнчув від тої, шу люди вибалакуют. Нє, Артеми?

– Та таки так, шо провда то провда. І навіть ни на крішку чи дрібку, а на добрий кулачок дрібок єнчув. Рузуміїти сами чи тра пуясьнювати?

– Рузуміїм пу свому. Али ти такузов повідь нам, шо ти тамка рузумієш! – Проси Йван.

– Тутичка, дуругі кулєґи, рихтованє таке. – Яснит Артемко. – Вся різницьі зївлєєсі бис то, шу люди вибалакуют всюда мішанков. Всююудаа! Пу всі Україні. Пу всі Зимли! І в Англіїі, і в Гамериці також гуворут з діалектами, з блатними слувами, з приколами різними, з вигадками та причудами всякими. Так вугорут, бу так їм сі хочи. І мовліт в диржавах світових, то слово яке перше спаде на язик, а не хочут сі парпати в свої гулуві в шуканю слів літературних. А в нас, в Нилабиші – мовліт то слово, яке перше спаде на язик, а не хочут сі парпати в свої гулуві в шуканю тільку слів наших місцевих. На сході України мовліт по московско-україньски: "Лізла пу драбині і упала с лєсніци". А туво, ду приміру, в Нилабиші є єнча мішанка слів. Мішанка балачки нилабишскуї, української літературної вимови, з дрібками слів московских, польских, німецких чи навіть англійских. Хто де був і хто від кого шо чув – то те в балачкку вструмоєют. Напримір, нуве слово кумпютер, то воно гет з-за укеану заплило. Напровди, англійске слово, народжене не в Англії, а в Гамериці. А ми замісь кумпютер маєм придумати свує слово. Дуприміру – рахунец. Бо шо таке кумпютер – то, по-українськи кажучи, електронно обчислювальна машина. Машина кутра бісьцьом рахує. О. Туму назвім го рахунцьом. Рахунец! Во шо... шуби в нашій балачці… і наша балачка… шилабишска, не була мішанков різних насінь. То-о мус ї прувіювати, прусіювати і від пулови, і від зерен єнчих відвіяти. Ну хіба нє? Їкшо виписувати мову свую, то значитсі, жи мус її прувіювати! Відділювати. А де шо бракує нам свого – то мус вигадати слува, би браку слів ни було. Мову українску київскі моцні мужі прувіюют від мусковскуї! І добре робліт. А туво траба віяти мову нилабишску таги на тоці віют збіжи, чи як кіратом кулись віяли. Треба, хлопці… траба то… тра відвіювати від всєх мов, жиби налабишска мала кожде єдне слово свує!

– І шо навіть... навіть відвіювати від мови україньскуї? Ну а шо!? Та я то так, сам до себе!

– Ого! Овва! – Хтось збоку сказов. – Типеричка точно скажут шу то сипаратизм. Ну, али відвіювати зерна, то сі здає... є то саме, шо сепарувати сметану – відділювати ї в мулуці від сирватки.

– Шо значит віяти? – Довжи Листупадовий. – А значит то, шу тії слува їкі є їднакими в мові україньскі і в мові нилабишскі, таїк хліб, мука, мама – ми їх нігди ни відвієм. Бу такі слова є все, все були і все буду нашими рідними слувами. То є слува їднакі як не всєх – то багатьох слувян! Али ми сі так здає шу скурочено «мама» до «мам»... «ма» гуворут ни тілько діти і виликі в Нилабиші, а пу цьілім сьвіті – і індійці, і гамериканьці, і китайці… Пу китайски... Китайці мама кажут, таяк ми! Ага! А в нас шо кулись їдна мама була з тими кітайцєма? Певно жи так! Ми всі пішли від Адама і Єви. І все вуни будут рідними слувами для тих, шу жиют не з нами, а дись тамичка. І таких слів є файна жменька, добрий кулачок. Али, ду приміру, такі слувеса, як інший, порічки, аґрус, каструля – ми мусим відвіяти. Чо? Та того... нилабишці  кажут ни так, а кажут – єнчий, пожічки, яґрис, банєк… Во пру шо хлопці мова. Во їке витворуєсі ворухоблинє!

Підійшли баба Василина… і вуйко Михань, вже запариний двума-трума килішками воковитуї.

А Артем антресоли, абажури то аберантно далі:

 – Али то ше ни всьо. Ше є в нас слува, кутрі пудобні на вкраїньскі… точно таїк є україньскі, кутрі схожі на московські. Пу мусковски пшеніца, пу українски пшениця, а пу нашуму пшиницьі. Є різницьі хлопці в тім чи нє?