12.06. 2000

– Чувїс, Міську, шо сьвіщеник на пропувіді читов?

– Та чув, чувїм, Василю, він ни читов, а вугурив бис папирцє. Казов би люди ни нарикали на ту диржаву, на ту Вкраїну. Кажи, би ми си припамнітали тії страшенні часи, кули нас за ніц мали і ляхи, і мускалі. Кули вустатнину відбирали, кули голудом нищили. Кажи – згадайти си і зрівнайти туто з тим во, шу типер. Кажи – ви маїти типер мир, маїте свую зимлю, ніхто вас ни заставлєї рубити, ніхто ни відбираї хати чи зимлі. Ше маїти шо їсти, ше маїти в шо сі вбрати. Ні ви, ні ваші дітиска ни ходити гулодні і босі. Згадайти чи зрівнайти си туто з тутимво і ни нарікайти на країну! Бу можи вуна ше ни така, як би туто сі хтіло, али тре зачикати і тре любити то шу є. Любіт ту Україну і ни нарікайти на ниї! Бу ду мени духодіт чутки, шу ви нарікаїте. Не нарікайте, а любіт її. Во так гувурив сьвіщенник.

– Здаєсі, шу він всьо мудро казов.

– Так, він казов мудро і люди так кажут, али ше кажут… – і ту го пирирвов... й дубавив, вструмив свує дідо Василь:

– Али ше кажут, шу тії слува були би файними на пучитку дивїностих, кули Україна сі тульку пругулусила, зачиналасі... али ни в кінци дивїностих... Бу нарід сьі знивірив в ті Україні. Як то ни гірко казати, али нарід сі знивірив, бу з каждим рокум ліпшуго ни видко, а тільку гудуют слувами простих людей про патріотизм, а тим часом деякі так звані патріоти стают багатшими, пускуповували собі магазини, заводи, фабрики. Та нас шо за дурних мают? Знов не буде в тій державі справедливості, бо будут бідні і фист багачі. А багачі то воно що таке? Та то таке, шу має гроші, багато грушей і за них купуют си депутатів, суддів, міліцію... От мают нас за дурних чи шо? Чи нам кажут тихо сидіти такі ксьондзи, як той? Як то розуміти? Де той мудрий би мені то пояснив?

– Ту то так, Василю, – погоджуєсі діду Михань, – а ше знаїш, шо люди кажут і я так само кажу?

– Шо?

– А то... шу – а чо все нам кажут рімнатисі з гіршим, шо було... чи гіршими, а ни з ліпшим, шо в сьвіті є... чи ліпшими? Га? Та кіцько можна нас рімнати ду гіршуго? Та при кумуністах зачили счезати хати під суломов і електрика сі в селі пуявила, то шо тих кумуняків брехливих, які укупували Україну ми мали за тутую електрику на руках нусити? Та якби кумуністи нас не загарбали, ту би ліпотрика всьо їдно тутичка прийшла. Во шо! Та чо би нас ни рімнати ду ліпшуго, ду тогу як сьвіт жиє? І зрімнати ту Японію, Гамерику, Англію з тим як ми сі типерка туво бабраєм, мучимсі з тими нашими хитрунами, які нас дурут і нами покировуют, як фірмани кіньми!?! Все тирпіт і тирпіт, і тирпіт. Та кільку мош тирпіти? Та ми видим як світ жиє і як жиєм ми і як жиют ті, які нас брешут. Пузадігалисі в вишивані суручки, почипили си на вилоги тризуби, кажут маєте сино-жовтий прапор, ту шо ше хочете? А самі крадут, хати в них рустут, машини купуют, а нам тицьнут ду пенсії гривню-дві і сі тіш тов Українов. Україна – то світа річ, але на них, тих перевертнів, мені сі хоче плювати. Плюгавити їх сі хочи, бу так рубити з людьми не можна, як вуни робліт. І чи буду я мов гріх, як буду на них наріков? Та Христос сказов – Пулюбіт провду і вуна вас зроби вільними! І я пу провді нарікаю, а не задурно, А як задурно нарікати, то гріх. А як провду казати, провди сі думагати, справедливусті – то в тім нема гріху.

– Зіпровди, люди сі знивірили. Знаїш, як казов ми їден з заграниці, дисидент тагиби, кули приїхов і сі пудивив на туту нашу диржаву? Він сказов – Ваше вилики щасьтє, шу ви ше ни знаїти і ни виділисти, як люди в сьвіті жиют!

– А чо?

– Та пивну він си мов на тіжи, шу люди би з тої злости вже ни їдну шипку злудійску, шу нами кируї приперли гралєма ду сьтіни.

– Та най Бог від тогу милує!

– Та най милує! Али я кажу пру тих, їкі нами кируют, крадут і сьі наживают, а тубі тільку кажут – тирпи, тирпи, тирпи і сі тіш шу ни гірши. А вуно вже гірши часом, як за тих плюгавих мускалів.

– Так-так, чим вищи ди Киюва – тим більши замерсидесилисі, заквартирилисі, заканарилисі і ше за... за і за.

– О, так-так. Ми хоть, як ту пру нас завумні кажут – затуркані сільскі хлупи, али добри видим, шо сі в в Україні діє.

– А знаїш, шо в Біблії пиши? Пиши – шо було під соньцьом, то і буде! А по латині ти скажу – Нігель нова кум сола! Нічого нового під сонцем.

– Ти шо... певно кажиш, шу як крали при тамтих властьох – так і крадут, так і красти будут?

– А нарід як мали за темну масу... так і за наймитів, за прислугу будут мали.

– Во-во.

– Ех-х, – засмутилисі діди вукраїнскі, бу багацьку літ пружили, хтіли тої вільнуї України, а вуна прийшла та така задрипана, та така злудійска, та така крутійска, та така сама, як в часи радяньскі – з пудвійнов провдов, їднов для тих, а єнчов для тамтих. Діди вже під словум Україна зачинают мати не їкусь диржавну ідею, з Кунституційов, а рівнают ту Україну з тими кировціма. – То нащо нам така Окраїна? Хіба ми такої хтіли? Нам тре єнчуї! – Кажи діду і певну шу під єнчув хочи видіти Вукраїну чесну і мудру, не захланну, справидливу, Україну маму, а ни, як нині, мачуху. І тільку на то ше рас сказов. – Ех-х.

А шо сі роби в Нилабиші? А в Нилабиші сонци сьвіти, гріє, припікаї, люди сіна вурухобліт, машини, фіри, вози, трактори туда сюда гуркутєт ду вубурогів, ду подрів возьіт. Ґралі, граблі, пурухи, сіна файні запахи. Нинька зрані кусилисмо, а взовтра пу вубіді тре то забирати – так бісьцьом трави сохнут. Шо ни кажіт, а трийціть пєть пу Цельсію – ту є фист! Таяк на Чорнім морі. Ше би їкесь узерце видрапати в Нилабиші, та пісочку на беріжки насипати, та не дати то вубгадити сьмітьом... А туди би ше сі навчити пу люцки відпучивати, а ни тільку рубити ги кунина і сьвіту Божугу за тов руботов ни видіти... Во туди би був в нас свій милий серцю та тілу кутик для такогу відпучинку таги на Чорнуму морі.