1.06. 2000

Лєпші прийшли до згоди, що мають бути якісь моральні чесноти, які би були зафіксовані нилабишським законом.

– Та хоць тих дисіть Божих запувідувань! – Мови Кинш Балачка.

Але йому раптом взявся заперечувати єпископ Іон і своїми запереченнями вразив лєпших:

– Хлопці, я хоч єпископ, але скажу вам відверто – ви як хочете побудувати державу Нилабиш, то хоч не смішіться перед сьвітом, а саме не придумуйте ще раз колесо, яке вже давно-предавно придумане і тим більше не вигадуйте колесо, яке вже, скажу прямо, застаріло і відживає або й віджило своє. Розумієте?

– Ми шось вас ніц... ни впетраїмо? Ви то, тутка во, пру їкі кулеса вугорите? – Питає Іван Сьтіна.

– Ну шо ви хлопці!? – Дещо зверхньо єппископ. – Ви ж лєпші, тобто ліпші, кращі, так би мовити, цвіт нилабишської нації, світочі місцевих думок, ви мали б мене розуміти з пів слова. Я то кажу про християнство.

– Ого, – здивовано Василь Балачка, – ви прямо, як Колумб із тою тільки різницею, що відкриваєте нам не Америку, а в самому собі зовсім іншу персону.

– Ну що ти, Василю? Та я ще з першого дня появи у Нилабиші мав ті ж самі погляди, що й тепер. Вам просто потрібно було бути уважнішими до пізнання мене, як єпископа. Давайте будемо відверті і домовимось, що ця розмова далі тих дверей не піде.

– Давайте. Вивертайте назовні своє духовне нутро.

– А справа в тому, що я, як єпископ, представник офіційної церкви, не тільки те, що зобов’язаний, але просто мушу на людях висловлювати погляди церкви. Тобто видавати церковні погляди, як мої. Так. – Упевнено каже єпископ. – Саме мушу, бо мене мій єпископський чин до того зобов’язує. І це з одного боку. Але, подивімось тверезими очами, та церква із її поглядами вже стала догмою і то такою догмою, якою я інакше, як п’ятим колесом у возі назвати не можу. Та ви подивіться, що в світі відбувається постійна переоцінка цінностей. Світ у своїх поглядах пішов далеко вперед, а церква у такій формі, як вона є – вона застаріла. Вона не є рухливою, вона не звертає увагу на потреби суспільства, зокрема молоді. І тим від себе то суспільство і ту молодь відштовхує.

Хлопці здивовано та насторожено слухали і чекали, шо то має значити.

– Шо ви хочите нам пудати?

– Та як шо, Василю? – Каже єпископ голосним і водночас ніби стриманим, ніби таємним голосом. – Та ти подивися на світ. Що робиться у світі? Світ живе, розцвітає, любиться! І ви дуже правильно зробили, що викинули аскетизм Марка Спасеного. Ті всі його прибамбаси про безсексуальність чи безсімейність, про відказ від матеріальних благ нам, світу, Нилабишу зовсім не підходять, бо світ існує зовсім за іншими законами. Потрібно лиш взяти до уваги реальності нашого буття! Та їх узаконити.

– Ой, шось ви певно страшне хочити нам пудати.

– Та що страшне, хлопці? Ви ж ліпші, а тому саме вам я хочу відкрити очі. І справа у тому, що все буде так, як сказав святий апостол Павло, а він сказав, що не по ділах своїх, а тільки на основі однієї віри в Христа людина стає спасенною. А тому візьміть собі хоч би це до уваги і на цьому закрийте Біблію і не відкривайте її більше. Бо якщо ви хоч би ці біблійні слова Павла обдумаєте добре і візьмете за девіз життєвий – то й усе ваше життя зміниться. Ви навіть собі не уявляєте, що станете ви вільними людьми, вільними у власних вчинках. Чи розумієте ви мої єпископські слова? Якщо не розумієте, то скажу вам ще так – їх смисл у тому, смисл моїх слів опертих на слово святого апостола... у тому, що робіть все, що вам заманеться, любіть кого хочете і як хочете, робіть що хочете і як хочете, але тільки вірте що Ісус, то Христос, то Спаситель людства, Спаситель ваш від гріха, бо він своїм розп’яттям викупив вас у ваших же гріхів – і все вам є наперед прощено. Отже, навіть уявні гріхи про які ви в Біблії читали, що то гріхи, вони вже для вас не є гріхами, бо не ви за вчинення їх будете платити, а вже два тисячоліття тому Ісус заплатив своєю смертю за наші теперішні гріхи, а тому ще тоді він, Бог Син, Розп’яттям своїм прийняв на себе пекло і скасував пекло для вас. Зрозумійте – ви вільні, за ваш минулий і майбутній гріх вже заплачено. Зрозумійте – за ваш будь-який майбутній гріх платитимете не ви. Ось у чому найвища істина! Та таїна. Бог... Ісус, вас, як Адама і Єву створивши, зробив схильними до гріха і зрозумівши це він вмер за гріх людський... тобто віддав своє життя в обмін на гріховність, він викупив ваші гріхи. Тому будьте вільними. І на волі цій будуйте цю державу.

– Шось ту в тих слувах не так, – каже Петро Перто, – ше не знаю шо, али чуєсі, шу шось ни то.

– Та шо «ни то», Петрусю? Та я ж не якись самозванець Марко Спасений чи Світозар Світовидович, я єпископ церкви і моя мудрість не є зу смітника.

– А чого ж ви пане єпископе, в такому разі лукавите, так ніби ви є слугою сатани, а не слугою Христа? – Питає Балачка.

– Та в чому я лукавлю? – Здивовано перепитує єпископ.

– Та в тому, що маєте одну правду для церкви, а іншу для нас. Ви єпископ, здається, служите водночас Богу та мамоні, а на таких, образно кажучи, Ісус пальчиком махав, як на нечемних.

– Та шо ви як діти? Лєпші! Ну? – Пробує ще роз’яснити єпископ. – Та зрозумійте, що ті, які Богом викуплені через Розп’яття вони вже не можуть бути змарновані будь-яким власним гріхом. Чому? Та тому що святе Боже Розп’яття є водночас для нас викупом із гріха і... не дивуйтеся, дозволом на гріх! Так, лєпші, ми маємо дозвіл на гріхи. От шо зрозумійте. Ви вправі робити гріхи і не матимете за то кари! Бо Христос на хресті кару викупом власним для вас знищив. А ще ви кажете, що я лукавлю!? На те вам скажу так. Я можу кожного разу балакати по-іншому, в залежності від ситуації. Бо це лиш дріб’язкова форма, як кашкет нині такий, а завтра інший. Немає ніякого значення відрікаюсь я своїх вчорашніх слів чи ні – від того нічого не зміниться. Людина не повинна бути мучеником. І вона має право балакати не те що думає, а так як вимагає ситуація, або має право балакати те, що думає в дану хвилину в незалежності від тогу, що ще годину тому думала по-інакшому. Значення має тільки мій внутрішній стан відомий одному Господу Богу, і він, цей мій стан, завше правдивий та істинний. І істина моя та мого внутрішнього стану у тому, що людина вільна від гріха для усіляких своїх вчинків.