26.04. 2000

Тутичка хлупи грузіт гній. Запах коровїчих ланяґ смердит неспинно, али хлупи чуют то тільку пару перших хвиль. Далі ніби тих запахів і не існує. В чобутах, в гумовцьох, пувстирали вищи котиків, вибалакуют, жиртуют си. Трактурист заглєнув ду хліва, липнув на курову і кажи ду гусподара:

– Міську, та твої худоби в хліві нима!

– А, вуна на подрах сіно їсь! – Не довго думаючи втєв Бабухівский.

Хлупи сьі рузрегутали. Трактурист гувори: «Та я знаю, шу ти балакати вмієш».

Пізніше хтось філософськи скаже: «Так, так, без гімна нема добра!». Ше за годину-другу вони добри си вобідают під пару грам самогонки. Путому на гуроді садєт бурак. А за тим бараболеньку буди з їх рук землинька приймала. Путому файнєцка і не жирна вичерунька під парканайціть грамульок. І во бесіда:

– Як брихали так і брешут!

– Можи ни так, али всьо їдно брешут! – Уточнює дідо Василь.

– Та чо брешут? – питає баба Василина.

– Та як чо? Та я тубі зара рузпувім. І ви слухайте! Шо було сегу місіцє? Гулусаванє! Так назвали народни волевиявлинє, ту ніби за народнов ініціятивов тов. Так чи нє? Так. Ну во! Відкриваю тую-притую раюновану газитенцію і шо там читаю? Читаю звединє пу всьому Бирижиньскому районі, кожде село як за їке питанє гулусувало. І шо? А то, – сам запитує і сам відповідає дідо Василь, – а то, шу пру наши сило Нилабиш виписано, шу ніхто проти ни гулусувов! Всі за всь "за"! Є пару ніби-то змарнованих бюлитнів, а решта всьо двума передними руками і двума задними нугами «за». «За» то би з дипутатів здуймити ничипанє... і ми з Михайлом за то; «за» то би парламент вурухобніше фурмувов більшість і би бісьцьом приймов грошованє... і би сі буйов в тому призидента... і ми з Міськом за то; «за» то би тих дипутатів Вирховнуї Ради вкурутити з штириста підісєт ду триста... і ми з Михалком за то. Али ми з Миханьом булисмо протів двопалатнуго парляменту і так їс мо пругулусували – «нє» – тому драньтю. Бу шо вийди? Та то шу тих скуротіт на сто підісєт, а ту другу палату рузклипают ду триста і вийди, шо ту ми пругулусували ни за скурочинє дипутатів, а за їх рузширинє ше на сто, чи сто підісєт. Малисмо штириста підісєт, і типеричка мати будим їх... Їх з їдного парламенту рузіпхают в дві палати! Во шо! Во шу з нами робліт! Во як нас брешут! А хіба нє? Ту я питаю: Де сьі діли тії два гулуси наші з Міськум, шу ми віддалисмо проти тогу другуго, двохалатного парляменту? Де вуни сьі діли? Шо їх миші зьіли? Ту як я маю типер казати на тую владу брихливу і злудійску? Га? Їка мій голус вкрала! Га? Як то сьі зве?

– Та шо ти хочиш, – каже дідо Михайло, – як все були сракулизи так вуни все будут. Фальшиве вуно ти при любій власти... і червоні, і чорні, і жовто-зилені.., і любій власти... вуно ти буде фальшивим і буде хлопа за засраньці, за прусьціка мати, а пану начальнику лизатиме сранє. Би пуказники гулусованє були такі як му траба.

– Ото через тупісь народну й держава така в нас тішка, нудна та трудна.

– Та добри шу хоць войни нима!

– Ага... хваласі баба шу хлоп ни бє, а сама в задрипаню жиє.

– Та то ше не так багато, шу вкрали два гулуси, – кажи баба Василина.

– Ага, ни багато, – іронічно каже дідо, – то то ми знаїм шу два, а можи їх пу Нилабиші двайціть два, абу двіста двайцьіть два з тих тисьічу з чимусь. А з біднуго пу нитці – багачові мілійон. Дисіть, двайцьіть, трийцьіть пруцентів... А кіцьку таких сіл є як Нилабиш? А кілько міст є в Україні, га, бабо? – Баба Василина знизила плечима. – Ну во! А ти кажиш два гулуси.

– Та то ше мині сі здає з самогу пучитку було липким, ци шито білими нитками... І шо ту за такий рифирендум, – добавляє дідо Місько, – кули гулусуют ни їден день, а дисьіть днів, і на звичайних папірчиках, які ни мают ніц захищинє!? Та таких можна на ксеруксі напичитати сотку, принести з субов на вибури і всю сотку вструмити в вибурчу скриню!

– А шо ти думаїш шу так ни рубили... – Не запитально каже дідо Василь. – Али то не прустий хлоп... а тії... – Пуказов криво пальцьом кудась дугури і вбік.