Привіт, шибалинське ТисячолІття!

14.04. 2000

Сидєт си діди на бальку. Сьіла кулу них ду гуворинє бабцьі Маріка і во, на маїш:

– Фу! Та чос так пувубжиралисьі чисником?

– О, та чо? То то би ліпши сьі підисєт грам приймало, – кажит діду Михайло, а діду Василь дубавлєє:

 – Ту є перша кляса – захрумкувати тую чвиртину Міхалкувим чисником. А як тверду цілушку свіжоспеченого хліба натерти часником..м-ммм... та шо то казати. Смакота!

– Ой, Міську, ше бим сьі ни дивувала Васильові – він хлоп сільский від вулосі ду самих вубцасів на капцьох. Али ти!? Шо сьі з тубов роби? Фу. – Прикриває руков писка баба Марина, – Та ти їкись той їго... а, інтілігинт. Та ти ніколис ни вигурив пу нилабишски... все їс балаков «що» та «це» й "оце", а теперичка вже ду Василє дукутивсьі, вже і чвертку самогонки разум душити! Не пасуєти ти то ніяк, ага! І так сьі вубжирати чисником... ту гет ни пу тому, як їго, а.., не по інтилігинтски.

– А що, чи, а шо, ни був їм хіба сільским хлопом, Маріє? – Питаєсі дідо Місько – Та мує житє, вукрім тих пару літ в інституті пруйшло всьо в силі. Шо, хіба я ни міш тов балачков виріс, шу він чи ти? Єнча справа то, шу те є діло диржавни, а диржаву тре шанувати, а найперша шана – то балакати її мовув. А чисник Марисю, ту шо то чисник? Ту є файний вітамін, вітамін ю…

– О-йой  вже сьі спини... бу чисто злазиш на Васильові строми.

– Та на строми, Марусино, ни злазіт... на строми вилазіт, бу строма... ту є височ.

– О-йой, ни забивай, Міську, ми баки, – каже баба Марія.

– Марічко, я ти зарас шось втну, али ти сьі дужи, прошу ти, ни їж, – кажит діду Василь. – Чисник ту є добра сТрава і є то добра сПрава, бу як сьі хлоп го наїсь, ту туди вже ніяка бактерія їго ни бире... Та що то вугурити – вуна навіть сьі ду хлопа блисько не підступає. А бактерія, як ти знаїш – то є істота жіночуго роду.

– О-йой, хрубаку, встидайсьі! – Відперла му баба Марія і пішла си гет.

Діди ше си шось вибалакували під гумуром чвертки, шось си жибуніли. А типлинько-ш вліті!

А десь там на недалекому вобісьцю бавлітсі дітиска. Малий Вітасик, їму ше нима штири рочки, він накинув на себи їкусь накидку і каже грубшим голосом, ніби сьпіває:

– Я сьвіщеник! А ну на куліна! – Діти поклякали на коліна склавши руки на грудях ніби у молитві. – Уця і Сина, Духа, мінь! – Промовив-просьпівав всерйоз малий, аж цьоці си зу сміху сикнула.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше