12.04. 2000

– А во дивисі, Міську, їка нині файна днина! Аш сі хочи пусидіти!

– Пусидіти сі хочи, али ше во динь-два чи ниділи дві і вже тре на гурудах поратисі. Садити. Давати зимельці, би вуна нам шось під восінь віддала! Бу з ніц - ніц сі вроди, а з чугось - сі шось тай вроди, – кажи дідо Михайло.

– Ти знаїш, кулєґо, їкась хулєра мині нині, чи сеї ночі, прищепу злумала.

– А ти шоїс щипив?

– Та ябка. То пивну псєчи висілє! Молуду дичку вубрізовїм при зимли і тамка нащипив. А вони мені всю траву в саді витлумили!

– А так-так. Булайко, видівїм, вже сі тре мижи тими псюрами за їковсь дрібнов, з пів кота, суков.

– О, то нима більшуго щасьті, най го шляк трафит, як суку на пудвіру мати. Вся сільска псарнє буде ти тлумиласі і пу пудвіру, і пу гридках, пу гуроді, і пу саді, і навіть внучи тим скавуліньом і гавканьом спати ти ни дадут...

Так балакали си діди. Надійшов сільский пияк вуйко Михань. І вже ледве теплий сьів на бальок і сказав без привітанє:

– Ну і шо!?

– Та кажу, – пучив рузясьнювати дідо Василь, – шу псєчи висілє ми щепу в саді злумало! Та то гурма псів – і вилике, і мале... всьо литит і сьі пхає їдне на перид їдногу, би тульку ближчи ду суки бути.

– Ну і шо? – Повільно хитаючись, косо розвертаючи голову в бік дідів, питає вуйко Михань.

– Та, як шо? Та нащипивїм дичку файним ябком, вже листолист пукати пучив, а тота зараза взєла і зтлумила, злумала!

– А, хто злумов? – Питає пуволи пянючий вуйко Михань і дивисі рузчирвунілий загальмованим поглядом киди-будь вперед себе.

– Та як хто, Миханю? Та кажу ти, шу ми пси в саді прищепу злумали! – Трохи роздратовано каже дідо Василь.

– А..! – Гальмує Михань, – …А, шо злумали?

– Прищепу ми злумали! – Знервовано крикнув, ніби гаркнув дідо на вуйка.

– Та ни кричи! Та чо кричите? Та я чую шу прищепу злумали, – каже Миханьо. – Та ни глухийїм. То чости кричите? Та я чую, чую, – пяно вимувлєї. – Та я всьо рузумію! Ви прищепу в… злумалисти псів, а вуни путому тую прищепу...

– Миханю, ти шо варята граїш чи шо? Та їких я псів злумов? Та ти як їс пяний, то шуруй дудому! Чос ту сьів? – каже дідо Василь.

– Ну та як чо сьів? Та ви кажити, – повільно, розтягуючи мову, заплітаючи язиком вимовляє вуйко Михань, – шу сьі вам щепа злумала. Ну і я сьів спитати чи сьі вам вона злумала? Можи я чимусь вам пуможу!? Я хочу вас розрадити! Може я її вам зара вирівнаю, пластиліном підліпю, а ви мені за тую добру справу стограм поставите. І ми разом випємо за добрий урожай, підлєєм гурівков, най вам ябка робіт великі ги гарбузи! – показує Миханьо руками обхват гарбузів.

– Прищепа му сі злумала, – каже дідо Михань.

– Та я рузумію... – вже нервово відповідає вуйко Михань, – шу сьі прищепа злумала! Та не треба мені сто раз повторувати! Я не дурний хлоп! Всі в селі знают, шу я не дурний! А пумічний. За дурно, за гурівку людюм помагаю! О. Али, – знов гальмуючи кажи, – їка її зараза злумала? Во шо!

– Та пси влітали, можи за твов суков і злумали щепу, – знов пояснює дідо Михайло.

– Та я розумію! Шо ви? Я розумію, ну, – кажи вуйко Михань, – А шо вам Михайле, вибачти, тожи щепу тая моя сука злумала?

– Та нє... тільку в Василє, – каже дідо Михайло.

– Слухайти, – нервуєсі вуйко Михань, – а чо ви сьі мине вчипили, як та гризь?! Та тая сука на чутирох ногах здохла як я ше був малиньким. А та друга, шу мине гризе тай вубзиває пияком, та на двох ногах, піяцюров мене вобзиває, то вона пішла на руботу. То хіба як вона йшла на роботу, то тоди тії щепи вам пулумила. Ну ти дивисі! А мене має за варята, а сама по люцких садах тлумисі! О-ооо, то я її так не попущу, буде вона тепер мати в мене співане і читане! Пузоре мене межи людьми – а мені теперка встидно то слухати. Вибачте... її!

– Та то не вона. Шо ти мелеш? – каже дід Василь.

– Не вона? То що виходи, шо то я? Ви можете тепер на мене подумати? То яку я вам щепу злумов, га? Ви шо сі до мене напасти чіпаєте, га? То я пяний чи ви? Ви совість маєте? Та я вашої щепи навіть не видів!

Дідо Василь тепер почав коло піяка роль пяного грати і каже до Миханє:

– Їку щепу, Миханю?

– Та їку? Та грушки чи ябка!

– Ну і шо? – питає дідо Василь.

– Та шо? Та злумали!

– А шо сі стало? Що злумали? – грає далі дідо Василь.

– Та як? Та ви шо не чули, шо Михайло казав, шу ув вас ув саді пси щепу зломали!? –Тутка п’яний-п’янущий вуйко Михань вже сі зовсім знервувов, – То я маю знати чи ви, хто вашу щепу злумов? Ви шо нинька більши пєні чим я? – Каже вуйко Михань і з тими слувами сидєчи так... сі рузримнов, скрижувов сі, шу риптово сі перекособичив, пирикинувсі за бальок... тільку ноги в чуботьох (ну, в чобутах) на бальку лишилисі.

Діди із серйозними виглядами облич подивились за патик на Миханє, а він звітам кажи із запертими вучима, склавши руки на живуті, певно спати сі збирає... каже їм:

– Гувурила-їхала, сіла і приїхала. Я їм кажу, шу тая сука здохла як я був ше малим, а вуни ми вугорут – щепу і щепу, і щепу сука моя їм злумила... Буювики засрані!