02.03. 2000

Люцке збиранє вирішує найрізноманітніші питання.

Ось і сьогодні сперечались чи контактувати нилабишцям, як окремій державі, із іншим світом, у тому числі чи варто одружуватися за чужинців із сусідніх сіл.

Також до уваги присутніх піднято важливе питання - чи варто видавати на руки якісь місцеві документи, які би засвідчували їхню причетність до держави Нилабиш. Відносно цього голосуванням прийнято рішення, що не варто видавати такі документи, бо нилабишець нилабишця в лице знає і без документа. А кому ще і для чого їх показувати? А відгороджуватися від світу паперами, як і колючим дротом, не потрібно. Бо ничипанє Нилабиша є у першу чергу духовним, яке має на меті з’єднати цей народ для свіжого поступу. "А матеріальне від’єднання від світу, із кордонами, тільки створить нам купу проблем", - сказав приблизно так Кинш.

Ще прийнято рішення про те, що можна вступати у шлюб із не нилабишанами. Можна, якщо дуже вже кортить. І є тому велика любов. Але робити таке громада не рекомендує.

- Вам шо вочі завєзані на своїх дівок? - Казов дід Василь. - Нє? То чо лазите пу сусіцких селах? Шо вам мало кавалєрки в Нилабиші? Та будьте розсудливі! Я тожи кавалєрувовсі пу чужих селах. Я то всьо мулуде-зилене рузумію. Алем вжинивсі ту! В своїм силі, недалек батьківскої господи, оселі. Бу то є все ліпше, як рудина вкупці… І не тре десь їхати чи довго в госьті пішки йди… А як сі в тещі штихета відірве чи льоха в кучі підлогу зідре? То прийшов за хвилю і то всьо залатов, а не впинаєш куней, шукаєш фіру би їх на чуже село вісьта-вйо гнати, би тещі в плоті цьвик забити! Та ви сі ни сьмійти! Чо сі смієте? Та я рузумію, що тепер куней є мало і більше є машин. Але всьо їдно - бери їдь на машині на дисєте село би в тещі в плоті цьвик забити! А нащо так далеко. якщо тещу мажна знайти си на сусідскій чи навіть на свої вулици? О, знов сі сьміят! І вугури з вами пру сирйозне…

Ще наголосували за якусь таку мудру книжку. Такий, кажут, то тепер вийшов тутичка закон - «Мудра книшка». Бо типеричка в тую мудру книшку будут записували каждуго і кажду, хто шось мудре втне. Але то не язиком би тілько тріпати, а шось пуридне тра зрубити, би ти туда вписали. Шось таке би тебе в сільскому клубі на люцкім згрумаджиню всі пухвалили і пругулусували шу, значитсі, варта того хлопа туда записати за таку добру справу.

Встов знов дід Василь тай мови. Шось він нинька багато на зборах вугори. Кажи:

- Але та справа має бути не тільки добра, але й безкорислива. Бо шо то таке, вузьмім таке ду приміру, як хтось пу силі пустави всюда ловки, а кулу ловок тих на сьмітє файні зроби пуделка - то є добра справа чи нє? Певну шу добра! Али тую добру справу тра ділити, тре дивитисі на неї двобоко. Во-во, дивитисі на два боки, би заглєнути, де є той їден привдивий бік. Тре встанувити - то хлоп зрубив за гроші чи як пужертву? О, вже чую шу ви сі не сьмієте? Уважністи стали. А то значит, шу рузумієте мене. Якщо му, тому хлопуви, заплатилиза працю - то вже не варта го записувати в ту нашу місцеву сьвіту книжку. А як то го є уфіра, пужертва - то тре конче го записати. Аякжи! То є такий субі подвиг!

- Та правду каже, правду. - Доповнює розмову дідо Михайло. - Та ви подивіться, хто найбільше у селі займається духовним подвижництвом. Хто? Можете мені не відповідати, бо справа очевидна. То священники! Вони найбільш духовні та просвітлені. Принаймні так би мало бути! І якщо священник тут у нас робить якісь безкорисливі справи, то його обов’язково потрібно вписувати в історію нашого Нилабиша. Але якщо він, як той заробітчанин, ту приїжджає на годину, на дві, відправив і взяв за це від громади гроші… То що це є? Це є добра справа? Безперечно, що добра. Але чи подвижнецька? Беперечно, що ні. Бо так чинять не подвижники, не ентузіасти, а заробітчани... Бо якщо священникові люди заплатили на Землі за всі його служби Божі, відправи, хрестини, похорони, посвяти речей чи полів і такого різного, ну ви розумієте про що я… Бо якщо він на Землі за свої справи вже прийняв нагороду, то яка йому ще має бути за це нагорода на Небі? Я напевно у порівняні до них хлоп темний, я не прочитав стільки релігійної літератури як вони, і не знаю стільки напам"ять цитат з Біблії, як вони… Але якщо б я був тим апостолом Павлом, чи Петром, хто, образно кажучи, має ключі від Раю…які пускають у Небі до Раю… То я б таких туда не пустив! Так. А за що? Вони що наслідують своїх учителів апостолів, котрі і працювали, і жертвували, і проповідували? Ні, не наслідують. Бо вони себе вже на Землі мають, поводять як небожителі, як вища раса… все їм дай, подай… забезпеч, заплати… город посади, город оброби, викопай, перемонтуй їм все у дома, за газ, світло заплати… - а вони си їздять на дорогих машинах і думають, що вони спасенні. Та вони спасенні не більше, як той наш блудник Марко. Бо для того щоб бути спасенним потрібно робити щось таке добре за яке ти плати не береш, а жертвуєш чимось. Своєю працею чи, навіть, грошами, майном… Бо я певний, що та бідна та нещасна жіночка, котра дає на тацу останніх своїх пєть купіюк та не лишиє си навіть на хліб - вона є величнішою і святішою за того проповідника, котрий каже, повторює святі із Біблії слова, але не робить то безкорисливо, а за гроші, за плату. Та ви перестаньте їм хоть місяць-два платити, жертвувати їм - та вони до вас більше не приїдуть правити. Бо то заробітчани. І хай буде встидно тим нилабишцям, котрі проживуть життя і ні разу не будуть там, у ту книжку, записані. 

- Чуєте, шановні, - каже Павло Скажислово, - але може би ми в ту мудру книшку також записували всєх тих, хто сі вжени чи відась за свого, чи за свою, зу свого села? Ну як виняток може туда також записувати ті шлюби, хто якусь мудру, чи мудрого, приведе жинячков свов ду Нилабиша? Га? Шо на то скажите?

- А шо на нім, чи на ні, написано, шо воно мудре? Та як під велюном, то воно всьо файне. А яке воно є – то не все відразу видко. А житє пуказує туди, хто чим дихає. Ну нє? – мовив Кинш.