18.02. 2000

В Нилабиші Марко Спасенний вів активну пропаганду власної релігії. Він називав себе православним протестантом. Хоча відчувається, що з однаковою зневагою ставиться і до православних, і до католиків, і до протестантів та, зрештою, до всіх інших, котрі ще не сповідують саме його, ним тлумачену Істину. Ще звідкись прибула, як він казав, його сестра по вірі, яка була по віку, як його діти.

Марко нагло займив половину хати, а хата пані Підперезаної складалася всього лиш із сіней, кухенки та двох кімнат. Самовпевнено доказує, що він, не зважаючи на його невідь де десятирічну відсутність – є по закону державному шлюбним чоловіком Ганни Підперезаної, а отже має повне право на майно. Він сказав, що бере собі більшу кімнату! А меншу та кухню пропонував жінці та дорослим дочці й синові. А сіни, каже, ділити не будемо. Але тут Ганька розрипілась:

- Та який ти скурвий сину мені чоловік? Та ти мене лишив з малими дітьми на руках! А сам їс прупов, як в трісьцю. Жадної вісьті від тебе не було! А ти теперка будеш ту кумандувов? Вже дияволе сі явив? Боже, а то шо сі роби? То пив гурівку, пєне страхопудло, не давало спокою ні мині, ні дітюм. За людий нас не мовїс! А типерка сі зївив – вжес пруповідником стов?! Знов ми спукою не буде! О, люди! Туди ти піяцюро пічинки нам їв! А типерка знов? Та сі схамини, Марку, бу будиш в пеклі гурів. Та як ти смів вубиртати слувами Божими? Як злодій! Та їкий ти сьвітий, як ти за свує житє тільку два рази бувїс в церкві – кули тибе христили і кули ми шлюб брали!?

Але у таких випадках Марко, з допомогою приводжень рядків із Біблії швидко закривав рот Ганні:

- Кітко ти пропаща! Худобо ти темна! Ганю, моя шлюбна! Та хіба не для таких як ти нужденних написана Біблія? А в Біблії, в цьому святому Писанні, чітко сказано, що Бог не живе у рукотворних храмах. А сама людина є храмом Божим!.. Також моїм храмом є світ природи, а не ті рукотворні споруди.

Спасенний Марко наполягав на своїй вимозі - щоби йому, якщо вже не по закону державному, то хоч би, щоб по закону духовному - віддали половину хати у вигляді більшої кімнати! Бо йому, з його сестрою по вірі Авдокипією Спасенною, потрібно десь мешкати, тай, зрештою, каже, їм потрібне це приміщення для того, щоб люди могли прийти і його проповіді послухати.

- І якщо, - аргументував Марко, - ти Ганько не хочеш послухати свого Підперезаного, як то велить закон державний, закон сільрадного шлюбу, то, грішна ти тварино, - строгіше говорить, - послухайся і стань смиренною перед голосом та волею чоловіка спасенного. І дух є у мені і голос мій святий! І не я зараз промовляю до тебе. Одумайся! Візьмися за розум блуднице! І дай мені Синові Неба притулок! Бо якщо не дасиш, то шляк тебе трафить наглий ще нині.

- Та тфу на тебе! - Плюнула Ганна в обличчя Марка, поставила руки в боки і свардиво, напружено сказала. - Та який ти, волоцюго, син неба? Га? Та ти як нездалим був, так сі і низдалим лишив. Та ти нездаль можеш всьой Нилабиш, всю державу Україну, всьой світ вобдурити, али мене ти, Марцуню, ни збрешиш! Бо я тебе, як воблупленого знаю! Та ті, в гулуві твої, нігди ніц не було – ти ні пру жінку, ні пру дітий, ні пру руботу нігди не думов! А тілько гурівка, карти і чужі спідниці були в тій твої скаламученій голові. А тепер шо? Вжеїс сьвітим стов? Вжес вивчив напамїть з Біблії пару слів і будиш сьвітові брихов? Будиш світом катулєв ги качином кукурузи? Будиш кулутив ду купи провду біблійну зу свов брихнив? О, нє, тогу не буде? Я ти вивиду на чисту воду! Я ти пулову з тої твої макітри повитрисаю! Ше ми їден сьвітий! А ту то шу ти з дитинов, шу є рувесницив ниших дітей, Авдокипійов, в їдному лішку спиш, ту шо, то так сьвітий роби, га?

- Та що тобі дурепо про це знати? Бо записано в Біблії слова апостола Павла: «Все мені можна, але не все на поживу». Отже, мені Сину Божому, все можна! Що тобі затуркана бабо, знати про промисел Божий? І не пробуй нас розлучити! Бо будеш мала гріх. Бо написано в Біблії «що Бог спарував, нехай те ніхто не розлучає»! Запам’ятай це собі темна масо!

- Та шо ти вугориш? Бійсі Бога! Та який тебе Бог парував з тов дитинов? Та ти не Бога слухаєш! Та то тобі диявол шепче! А про то шу нас ні церква, ні сільрада ше не розвели, не розлучили, то шо ти того не памїтаєш? Вже ти ту клепку відбило? А по якому праву ти, дідьку, ше зі мнов не рузвівсі, а вже з другов жиєш? І ше тубі пів хати маю віддати? Га? І ше мене певно також дідько попутов замолоду, шум сі за теби, такого варята, віддала. Та ти шес малим коники викидов! – Сіла Ганна Підперезана і гірко заплакала.

- Плач, плач темното, гірко плач, ридай! Може тобі твої сльози трохи твій розум промиють. Але ти мого не руш! Ти мені все одно моє – мою половинку хати – віддай!

Жінка ридає, а він над нею проповіді чеше, обзиває у перемішку із цитатами зі святого Письма. Ганна вже аж почала від плачу захлипуватися. Але тут його син, також Марко, і також Підперезаний, не витримав і вдарив раз, потім ще раз, потім третій раз – спасенний гримнувся з закривавленим носом на подвір’я. Підніс його за барки і обличчя в обличчя мовив:

- А ти шо сьвітий татуньцю вжеїс забув, шо в тій виликій книшці написано? Жиб були всі, як лілеї польові, і як птахи небесні, котрі не сіют і не жнут, але їх годує та одягає Отець Небесний!? Та ти татуню, якшо їс такий сьвітий, то нашо ти хати? І нашо ти того всього шу належит ду сьвіту сего люцкого? Та ти сам казов, шу тре сі їго зрікати та тікати від него, бу всьо шу в є в сьвіті зроблене людьми, то є творінє диявольське!? Га, то ти забув? – пустив го, старший Підперезаний розперезано лежить посеред двору, розкинувши руки навхрест.

- Що ти робиш, грішнику!? – Крикнув Спасенний.

А молодший ше раз підняв го рвучко за барки майже у повен зріст, хоч і ноги в старшого підкошувалися: