3.02. 2000

- Слухай, Міську, шо сі роби? Дивлюсі наш край з Київа пуказуют.

- І що оце ти бачив?

- Та… це, оце це-це твоє… Видівїм сило Гулгочи! Було вуно дунидавна в Бирижиньскім районі, а типерка то Підгаєцкий район.

- Ну і чим це Голгоче прославилось на всю Україну?

- Та видівїм, і муя стара виділа, пу другім каналі, шу сі зве «їден плюс їден». Виділисмо указ нашуго призидента в дії! Але аш так він то не казов рубити. Али люди дают си раду! І край бирижиньский знов пупиреду всьої країни!

- Та що ж таке? Тягнеш ту гуму! Давай то Василю, поскоріше.

- А знаїш шо гулгочинці втєли? – Спитовсі і мувчит, дивисі на Михані.

- Та звідки я то можу знати?

- А ти шо сі тиливізії ни дивив? Та всю, Михайли, худобу з ферми люди си пузабирали. Вустатні були там, сорук штук, худоби і ше тилєта – всьо пузабирали! Хто перший влитів – той взєв. А хто тої ночи спов і чиков ду ранє – той має цілу фігу. Тамичка дуярка пу тиливізуру казала, шу во сидит на фермі під куровов, доїт – а ту зайшли і вже шнурки на роги вєжут! Пурожні ферми лишилисі!

- Ти дивися!?

- Во-во. Видко, Міську, шу сі аж типер скінчит той куривский чирвоний первіснообщинний лад. Всьо, Миханю, дусить гурбатити на вубщину – на той колгосп – колєктівноє хазійство, колективне господарство – де «всьо кругом колхозноє – всьо кругом мойо». Та крадійска система певну шу сі вже скінчит. Система, яка гнубила, їка всєх мусово рімнєла, і в якій каждий хто там був шурупков, винтиком казов: «не вкрадеш – не проживеш!» Тепер будеш Михайле не на коликтивізацію, а як поважний господар – будеш сам на себе робив!

- Ага, а чим? Ні трактора, ні плуга! Хіба знов наймитом. Колись люди ділились на панів і батраків-наймитів. Комуністи то революцією скасували - і поділили на наймитів рабоче-крестьян та служителів культу імені лєнінскої комуністичної партії. Тепер знов це все зворотньо? Зно-о-ову будуть - одні пани з тракторами, плугами, фермами комбайнами, а другі будуть батраки-найманці! І справедливості як не було, так і дальше не буде?!

- Ну, та…

- Та ти дивися, Василю, які парадокси маємо в державі. Ти кажеш згідно президентського указу роздержавлюють колгоспи. Розбирають. А може розкрадають худобу? Бо хто нагліший – той мудріший чи як? Виходить що так. А у той час по першому національному телевізійному каналі крутять тепер, щовечора, комуністичне кіно, багатосерійне, називається «Народжена революцією».

- А то шо за кіно? Здаєсі я шось з таков назвов ше в брижнівські часи видів?

- Видівїс, видів, Василю! За такі кіна Ленінську і всі решта комуністичні премії давали. То кіно про СеРуСеРус, країну, яка народжена диявольсков риволюційов. І то кіно тепер крутять по каналу який називається «Перший національний канал». Наголошую – національний, державний, канал! Диверсія! Окупація! Хоч і вже дев’ятий рік неньці, начебто незалежній, Україні. Там, в кіні, нині питає один другого: «Ви якому тепер Богу молитесь?» А той, якого в кіні представляють як позитивного, чудесного патріота, захисника трудящих, відповідає: «Ми тіперь одному Богу молімось – Лєніну!» О!

- Та ти шо? – Аш сі зїжив Василь, гей би му шо квасне влетіло в писук.

- От, Василю! Там не країна, а суцільне щастя. Що от за сила та пропаганда! На брехні далеко зайдеш, але назад вже на ній не повернешся! Якраз там дуже вихвалюють і показують зародження колгоспів. А так звані «кулаки, куркулі» - там всі як суцільна нечисть показані. А тепер виходить, що у нас все навпаки?

- Та вивиртают того кужуха кумуняцкого навиворіть! – каже поважно Василь.

- Як тамті силов забирали худобу в кулгоспи – а як нє ту ти враг народа і висилка на Сибір. А тепер силов валять тії колгоспи. Хочуть нас знову куркулями поробить.

- Та воно так і не так. Бо як забирали худобу в кулгосп – то люди плакали. А як тепер забирают з колгоспу худобу, то ніхто не плаче. Чим сі кулись пучило – тим сі тепер скінчило.

- Ось так воно. – Мовив спокійно врівноважений дід Михайло, погладив свіжоскручену сигарету, розтер краще на ній слину і подав її не менш поважному дідові Василеві.

- А як там, Василю, шоїс чув? Сьогодні щось було в клубі? До чого домовилися?

- Та си троха дубалакали! – Розповідає про сьогоднішні другі всесільські таємні збори. Каже про те, що замість назви «міністр» придумали нове слово – «тримач». І що тримачем культури в державі Нилабиш таки обрали Петра Превоза, хоч такому призначенню прилюдно противився Іван Сьтіна.

- А чому обрали?

- Та тому що добре грає!

- О, то-то, ну… Та державою керувати, то не на баяні грати! – зауважив дід Михайло.

Міністром, тобто тримачем, релігії державної вибрали люди Павла Скажислово. Чому? Тому що прийшов на збори з Біблією, цитував її. Говорив, що потрібно державу будувати на слові Божім. Запропонував створити таке міністерство, таке вутриманє, і його вибрали.

Тримачем енергетики вибрали нашого електрика. Тримачем економіки буде водночас Василь Балачка – і Киншем, і економіки тримачем.

Ще пропонували створити міністерства будівництва, машинобудування, міністерство внутрішніх справ… Але Василь Балачка сказав, що не тре роздувати керівні штати країни, не потрібні нам поки шо такі вотримання – і з ним погодились. Обрані тримачі мають підготувати програми та виставити їх на затвердження громадою.