21.01. 2000

Поміж ліпшими пішов слух, що пан голова сільської ради, Микола Бурлило, начебто не подав до району рішення про відміну Незалежності Нилабиша. Кажуть, чи то побоявся громади… Чи, за іншою версією,  начебто таки подав це рішення, але районна влада не прийняла, бо дата там написана святкова, 1 січня…

Чи ще якась там причина ніхто толком не знав - що і чого так сталося. Може і не так сталося…

Подав чи не подав голова це рішення про відміну Незалежності – виявилося, вже не є таким важливим. Василь Балачка висловив свої побратимам таку думку:

- Хлопці, а то навіть добре, що Микола Бурлило залишається на своїй посаді!

- І що доброго? - перепитує його Іван Сьціна, - Що він це два роки людського в селі зробив, га? Тільки що був насипав каменів в ями на дорогах і так, що можна було всі мешта подрапати та ноги покрутити – але, най буде, ям менше, запишим то му в плюс! А ше їка від него корись? Хіба шо підписи та пичитки на довідки стави! Та прив'язати ту печатку на ланцюг ду дерива – би ніхто додому не потягнув, і ми си сами тих пичиток наліпим стільки скільки району від нас буде тра. І ше - Микола вміє файно по радіо нагадувати про совість нашу. Я знаю, яка в мене совість. А що? Треба щось в селі робити, а не тілько махати людям пальчиком і питатися де ваша совісь!?

- Іване, - Каже Василь Балачка. - Я би не хотів вугурити, який файний чи нездалий наш Микола. Але, скажу всім вам, що нам Миколу, на тій посаді, тре шанувати.

- Та чого? Я сі не з тубов, а з Іваном Сьтінов годжу! - каже Іван Наймудрд.

- А того, хлопці, би грім району раптово на наше Нилабишске ничипанє не збудити! Ви тільку подумайте си - чим то може сі скінчити - коли вони собі второпают, що ми вже не належимо до їхнього підвладє, що ми вже не нележимо до їхнього району і до самої України? Ви подумаєте, що то може статисі велика бюрократична гранда і всяка сволоч з різних адміністрацій буде пачками, арміями їздити в наш Нилабиш, аби вуб нарід, вуб тебе Іване, вуб мене ноги свуї витирати! А тому шановні то є дуже добре, що ми такі проголосували - і маємо незалежність, нечипанє Нилабиша. Але, друге добре, що ще не поспішили і не скасували Миколу разом із його кріслом!

- Та що тут добре, Василю? -  питає Петро Первоза. - Та треба до курвої мами, вибачте на слові, скидати того бюрократа, шо тільки штани протирає  і ставити тебе, Василю!

- Прошу, шановне панство, - підвищив троха тон Балачка, - мене не перебивать, а уважно слухать. Кажу вам, панове, шо і Микольцю дурогого, і то, шо під ним крісло, його посаду, нам дуже траба шанувати. Тра нам Миколу тримати для прикритє – би ріжне чорне птаство на наше вурутє сі не злітало, та не дзьобали нас, не робили нам шкоди. Ми їх всєх будем Миколув відпуджувати – най си думают, шо в нас всьо таяк київська інструкція пише! Би ни пхалисі ду нас з свов мармулядов...

- Всьо їдно, -  каже Павло Скажислово, - Миколу тре здоймати, бо го вибирали без альтернативи тої, бо він їден у списку був. І він ще за два роки більше розжиріє. він і так важит за сто кіля, а ше як від тішкої праці рузрустесі му тельбух та зажиріє більше підгарлі, то може задушити хлопа. Тому треба го ратувати і здуймати з тої посади поки ше ни вухлєв зовсьім!

Але після цих слів Павла Скажислово, йому зробили зауваження два Івани та їден Петро. І говорили про те, що ніхто нікому навіть самому Павлові не боронить свою, чи чужу, кандидатуру висувати на посаду голови сільської ради. Це по-перше, а по-друге, казали йому, добре що має хлоп апетит і добре, що має здоров’я. Добре що їсть усе, що йому смакує – тому нема чого заздріти. - А во ти, Павле, казали му лєпші, - їс ни слабий, і їсь всьо, али як плискатим був - так сі плискатим, таги дошка, лишиш. Бо то не від зупи залежи, а від природи люцкуї. І радили Павлові прислухатись до того що гаворить Балачка.  А він балакав:

- А шо з того, шу ми здоймимо Микольцє і пуставим си  тебе Ївани чи тебе Йвани, чи тебе Павли, чи мине, Василє? Шо сі з тогу, хлопці, зміни? Га? Та ніц сі ни зміни! Бу шо під субов Микола має крім крісла, га? Теліфон, стіл і вішак для блюзи? А як ти, чи я, прийдемо, ту таке сами, хлопці, буде! Жебрак є жебраком! І як ни Микола ту ти чи ти будеш мусів їхати в райцентр та жебрати тії купійки. Би хоть пулучку дали тим хто від сільради – а ни дают, а тільку пу трошка сі дрочут. А такжи жебрати би ту дюрку в дурозі залатати. І шо ти хтось дась? Хіба дась, а путому, в кінци куридору здужене і ше раз дась. Во як дась! Бу шо хлопці може дати жеброта жеброті? Район проси в области, область Київа. А шо можи дати диржава типерішна, Україна, їка стуїт ду сьвіту з прутєгнутов руков? Шо вуна дась тому нашому дуругому Миколі, шу їзди шотижні ду району щось прусити?  Та хіба шу дулю з маком. Ци можисти хочити займити го місци? Можи хочити замісь него ду району на жебри їздити? Хто хочи? – Запитав Василь і принизливо подивився кожному в очі. – Видити, ніхто з вас ни хочи. І я тогу такогу дубра такузов ни хочу. А за то шу серед сільского люду – тільку сі їден Микола згодив на тую пусаду, ту за то, хлопці, їму ше зулутий медаль тре дати! А ни балакати шу то, шу сьо. Тримаєсі хлоп свогу крісла, ну і добре, шу сі тримає. Аби тільку нам свую справу не бурунив рубити! А з ним сі можна дубалакати.

- Або, що ще краще, - каже Первоза, - нічого йому не балакати.

- Во-во, - погоджується Балачка, – має крісло, має чим то протирати – ну і добре. Він ни буде чіпов нас, а ми їго. Він буде імітувати, сам не знаючи тогу, діяльнісь Нилабиша, їго невіддільність. А ми будемо робити свою благородну справу. Але для того оберемо таємне, а для нас законне керівництво Нилабиша. Може призидента, чи назвем го, ше сі пурадим, то їкось єнчи. Міністрів оберем і всьо шу має бути в диржаві! І мусим рубити справу. Бу їкшо ми си сами не пуможим, то ніхто нігде, в жадній канцелярії, нам не пуможи.