20.01. 2000

  Відбулись довгі дні веселих Різдвяних свят. І колядували, і засівали, і щедрували. І вертеп від хати до хати ходив по селі, і Маланка з Василем у вечір Старого Нового Року, з 13 на 14 січня, водили Козу по селі. Також від хати до хати. Мабуть, ту саму козу яка колись була Козою з великої букви, була твариною священною в дохристиянські часи. Не одна вже пройшла тисяча років. Тепер же коза – казково-побутовий персонаж.

А вчора – Водохреща. Святий Йордан. У цей один день люди вітають одне одного словами «Христос ся хрещає!» Відповідають: «В Йордані!» або «В ріці Йордані!» Із церкви, після довгої літургії, хресним ходом із хоругвами, образами, скульптурами фігур святих - до річки. Тут освячення води, людей… Містичне освячення води – зрозуміле на рівні духу та незрозуміле на рівні матеріального розуму.

Велична білизна снігу (вже триденний порив завірюхи) та присутність багаточисельні громади надавали цьому ритуалові відчуття якоїсь незбагненної особливості. Священник і хресний хід - діти і молодь, і дорослі, і пенсіонери - біля мосту пройшовши попри стародавнього хреста що оточений липами спустилися з берега на бетонну плиту, що є понад самою водою цієї невеличкої річки назви якої Аквінець, мабуть то назва ще давнього походження - «як вінець». В цей день - вінець святої, освяченою Христом і хрестом, йорданської води. Люди на мості, на цьому і на тому берегах річки слухають, хрестяться, причащаються душею та тілом.

А нижче по течії річки, метрів тридцять за мостом, завершує освяченням води інша релігійна громада. Завершивши ритуал вони на чолі зі своїм священником, вийшли на дорогу, зупинились і привітались із парафіянами іншою конфесії, тричі нахиливши в їх бік свої фани.

Вітряно, хурделиця стелиться, вода святиться, люди хрестяться, причащаються, веселяться.