3.01. 2000

Діди знову позаймали свої позиції на відомому нам старезному стовбурі. І обговорювали усе те, що їм чи то наболіло, чи то було миле до душі.

            - Шо сі роби, шо сі роби, Міську, в тому сьвіті?! – балакає так дідо Василь. – Там терористи пасажирів з літаком займили, там война в Чични, там літак сі знов рузбив, там ураган прулитів і люди пугинули, а той сі знов напив і не дає спукою…

            - Але, - каже дідо Михайло, - ти забуваєш таку подію, як незалежність Нилабиша.

            - Та ту єнчи, то є з ліпшого. Чи нє, Михалку?

            - Ти знаєш, Василю, признаюсь тобі чесно, що я десь в одному закутку душі був зрадів тому, що через Балачку було проголошено незалежність Нилабиша. Шкода, що Микола, той наш голова, це все оце переписав на старе.

            Дідо Василь трохи вдивувався тому і каже так:

            - Михалку, а нашу ти тогу? Як то? А! Сепаратизму?! Ти є в нас паньский хлоп – кубаси їкої буть їсти не будиш і пу нилабишски вугурити ни хочиш! А нечипанє Нилапиша вітаєш чи шо? Аж ми дивно, дивисі-дивисі, шо ти кажиш!

            - Слухай, я ні вугурити, ні гувурити, ані говорити по-нилабишськи зараз не хочу і вже може і не буду. Але знаєш, тут вже би була інша справа. Тут була би вже справа державна! А тому я із-за самої поваги до влади, як такої, до інституції влади – розмовляв би тією оце мовою, яку ти називаєш нилабишською. І мені не потрібно було би її вчити, я її не гірше твого знаю, мені потрібно би було всього лиш, так би мовити, миттєво канал переключати.  Але як не судилося, то так вже й буде. Порядок є порядок і його потрібно поважати! Я маю на увазі у першу чергу існуючий державний устрій!

            - Е-хе-хе, Михайле, - тужливо сказав дід Василь, - причому тут то твоє – є державність чи її нема!? Є, друже Михайле, коріння, в даному випадку нилабишське коріння – його і потрібно триматися. А переключатися і я можу, як бачиш, миттєво. А державність, не дивуйся, річ не первинна, вона лиш як наслідок розмаїтих потуг людей, макро чи мікро потуг народу. Як правило, держави утворювались через не сприйняття кимось та супротив чогось чи когось. Тай не все сі вуни рубили пу добрій воли. А мова є одним із чинників після яких виникають держави. Це так би мовити засіб ідентифікації щодо прилеглості до певної людської групи. Хоча знаємо є різні держави, є ті, котрі мають одну мову, але не мають спільної державності. Але то таке – куму як сі де вдало шось зрубити, чогусь сі дубити, шось відстояти. Чи рузуміїш ти мене, Михайле? – питає дід Василь.

            - Авжеж, Василю, чудово тебе розумію, можливо навіть як ніколи, - сказав і нерозкурену самокрутку поклав назад у кишеню.