1.01. 2000

Вже добігає доба, як Нилабиш є незалежним. Василь Балачка вже готував для пропозиції проекти нових законів, а саме проголошення депутатів сільської ради парламентом Країни, держави Нилабиш (думав одно чи двопалатний парламент запропонувати), проголошення виборів президента країни Нилабиш…

            Але - не тут то було. Мабуть сільський голова, він же голова сільської ради, Микола Бурмило, носом чув, що зріють нові неочікувані раніше вибори і що йому не досидіти до кінця каденції.
             А можи Микола Бурмило сі гет спудив, шу то є гейби ривулюція і шо го, як тільку сі скінчут тії першусічневі сьвита, то го відразу районова цьоці влада пучне тєгати за сподні за пурушинє Конституції київскуї!?

            І не збираючи вже сесії сільської ради, сільський голова обійшов удома усіх депутатів, провідав кожного, окрім Василє Балачки, і назбирав більшість голосів, які розписами, підписами стверджували, що вчора прийняті, на минулорічній сесії сільської ради, рішення про незалежність Нилабиша, Нилабишська сільська рада нині, 1 січня, на ніби позачерговій сесії – відміняє.

Отже, проіснувавши рівно добу – незалежність суверенного Нилабиша завершилася.

Али, людуньки, їка то була дуба! Дуба повних стаканів за незалежність, за волю, свободу, за нові мрії та свіжі, як ще не читані газети, сподівання. Така дуба, яку як термін «доба», може ніхто і не згадає. Зате як красиво буде записано в історію людства: «З 1999 року по 2000 рік село Нилабиш було незалежною територією, мало своє урядування та власну державність!» О, панове! Али той Микольцьо виликий, шо він нам нарубив? Чо він сьмів фіру історії цафати взад? Га? Ни знаїти? І Василь Балачка зу своїми кулєгами тожи тогу ни знают.