29.12. 1999

            Поголос – про балачки, а вірніше плітки, про то, шо в барі-магазині так голосно при пиві та стограмах балакали си хлопаки-елітники – розійшовсі бісьцьом, таги плями нафти пу вуді.

            - Слухай, Міську, - каже дідо Василь, - шо то за таке ненаше слову «еліта», ти шо не годен шось таке, як не нилабишске, ту будай українське придумати?

            Дідо Михайло крішку поміркувавши каже, що то слово ми си взєли з Франції, а французи си то перед тим взєли з латинскуї мови і трохи перепуцували на свою хіть. І кажи, шу то на тамтих заграничних балачках значи – ліпше, вибране.

            - Міську, ліпши воно чи ни ліпши, али нашо ми маїмо балакати ту по французки туди кули ми можим ту балакати таїк сі ду тогу врудили. Га? Міську!

            - Ну, хіба що, - каже дідусь Михайло, - казати не еліта народу чи еліта села, а казати ліпші народу, кращі села.

            А дідусь Василько допитується, - Ну, а пу нашуму, пу нилабишски, втни Міську ми вже.

            - Ой, не муч мене, чого це ти вчепився, як оце той реп’ях? Ти на цьому діалекті розмовляєш? Розмовляєш! А я ні! Я тобі переклав на українську мову? Переклав. Ну і во! – каже так дідо Михайло.

            - Ту шо, ту я сі тебе вчипив? Та я тільку питаюсі! А ти сі вже їжиш. Кажиш «мова, діалект»! Та мій, то шу ти кажиш діалект - то така сама мова, шу і та українска!

            - Смішна твоя мова, Василю, от що я тобі оце відверто кажу, і ти в ній смішний!

            - Та сам ти Міську смішний, тагі ті вогірки шу сі тєгнут пу бзині. Ти видів вчора кіну пру Шивченка? О, ни видівїс! А я - видівїм! То слухай, шу тамичка, а ту всьо зроблену на документах, а нє шуби хтось си придумов. То там удин пан, скурвий, видко син, україниц, шу балакав тільку кацапстков мовов і сі свої хухлєцкуї чисто відрік. Ту він кажи Шивченкуві, шуби той ни писов і навіть ни балакав нив, бу, кажи «на малоросійском наречіі хорошо только анекдоти расказивать». Во шо видиш Міську рубилосі! Ніхто ти українску мову за мову мати не хтів! Хіба тільку за нарєчіі чи так як ти кажеш за діалект. Али сам видиш – пруйшли літа і той діалект вже пу всьому світі визнали за мову! Діалект стов мовув! І знаїш чо? То туму, шу він і не був нієким «напєчієм» чи діалектом мови мускалів, а був все мовов, Міську, мовув. Українсков мовув!

            - То мовов чи мовув, Василю? Чи може таки мовою?

- І мовув і мовов, качка би тебе копнула! І мовув, і мовов нилабишсков є муя мова! А не наречієм ніяким мови кацапскуї чи русійскуї чи ше якоїсь! І ніяким не діалектом мови української! О то є муя провда і з нив я жив, і жию! І якшо сі добре розібрати, то треба сі задумати, шо то можи якраз українска літературна мова є діалектом мов українських!

       - То шо ти кажеш, шо є багато українських мов?

- Та їдна є та мова українска! Али на території тої шу є нині української держави є багато мов – ну там поліска, гуцульска, муя мова - нилабишска чи хтось ї назве галицков чи львівсков мовов. Пултавска і так дальши, о. Шо не зимлє, шо не край – то звичай. Але українска літературна мова, то сі згодь, є вигадана мова – то є збірник з мов територіальних українських на уснові полтавської мови.

- Ну і що?

- Та як шо, та то шу то нарубили тії письменники, та вота часом забагато мудра інтелігенція, шу як та замудра дитина їка типерка вирусла і сі встидає мови свого тата  і мами, дідів-прадідів.

- Не розумію?

- То шо ту Міську розуміти - вуни тепер всюда пу різних школах кажут, шу є їдна мова правильна – українска літературна, а всьо шо наше решта, кажут, то є неправильне. І вуни таким таги я старим дідам, шу вже світ можи пружили, жвиндєт типер  бес радіо шу я не правильно гувору?! Га? Шу я сі маю вчити правильно вугурити?! Та встидали би сі – та то вуни в мени і в таких як я мали би сі вчити гувурити!

- То гуворити чи вугурити – пробує підколоти Михайло Василя.

- Слухай Міську ти мене не нервуй і сі не сьмій з мене, бу я тубі кажу! То пу перше. А пу друге – я сі з твої мови літиратурнуї українскуї ни смію! І ти сі з мої не сьмій! Бу мова - то є сьвіта річ!

            - То що оце виходить, що ти говориш святою мовою Василю? Диви-но, диви-но, ха-ха-ха!

            - Так я і гувору, і вугору, і балакаю сьвітов свов нилабишсков мовув! Так само як і ти говориш та розмовляєш святою літературною українською мовою!!!

- Ну-ну, - відчуваючи знервованість Василя тихо та без іронії мовив дідо Михайло.

            Сиділи якийсь час мовчки, дивилися опершись ліктями на коліна, то собі під ноги, то кудись у далеч. За якусь хвилю дідо Василь спокійно продовжив:
            - Наша нилабишска мова є мовою, є мовув і мовов, яков ше, дєкувати Богу, балакают старі та малі не заінтелігезовані, не ополячені, не зрусифіковані та не зукраїнізовані люди. І балакают вуни си так Міську ни тільку в Нилабиші, а за десєтки і за сотки кільометрів від нашого Нилабишу.