Артем Листопадовмй живучи у тещі, бо змушений був покинути батьківський дім, час від часу навідувався додому у гості та в різних інших помочах і патребах. І тепер прийшовши, запитав у мами: “Ну як ви з татом – гризетисі?” (тобто сваритесь) і почув уламки сюжету, який із кількаденним сюжетом складають картинку:
- Воблєв солярков свою ковдру і подушку, - каже йому про події одного із минулих днів.
- Шо хтів підпалити?
- А я де знаю шо він хтів. Зранє каже: “ти мене більше не заглєниш, хіба тілько записку знайдеш”. Я була на службі Божій, приходжу, чую десь кашлає. Путому чую шось там на вишці шарудит. Я почала тихо лізти по сходах, але вернуласі, - мабуть не хотіла йому показуватись на очі. Бо вже у печінки їй в”їлись його прокльони і найгірші слова, - Вернуласі, стою в кухни, він приходи і каже: ”Я вже дванайціть раз закидав шнурок і так ніби шось відкидає”. Я не обзиваласі, а він по тому: “А йду ше раз закину, може прийме”. Кажу йому: ”Йди ліпше дітям молока заниси!”. А він каже: “Ну то давай. А ше шо брати?”
А кілька днів перед тим він прийшов до свахи. Приніс дітям молока, каже Артему:
- Шось так мені тєшко, шо не годен.
- Шо знов з мамов посварилисі?
- Та трохи то. Але не тілько то, ше на роботі. Напевно лишу тую руботу.
- Так шо сталосі? Десь знов газом котел розірвало?
- Та нє.
- Та так того разу казали, шо є проблеми на роботі, не хотіли казати які, а потім призналисі.
- Та не котел. Той знов приходе на зміну коли йому сі хоче, то в девєті, то в десєті.
- Та тамтого року він вас так добре змінював.
- Та змінював, - каже Артемів батько, - а тепер сі шось сказив.
Теща принесла пирогів (вареників). Гуртом з”їли. Артемова жінка питає свекра: “А від вас чо так солярков чути, ви шо нив робили?”
- Та нє, хіба де січкарню змащував. - А десь тими хвилинами він до Артема сказав: “ Я колись лишу тую гурівку і всьо, бо то ніц доброго!”.
- Ви вже десятки і десятки разів так казали і зарікалисі. А потім знов запивали.
- Та то шуб лишити треба мати якесь хобі, чимось займатисі, читав би книжки, знов тепер нема грошей на книжки.
- Та є бібліотеки, вон в нас в селі є бібліотека , - каже.
- Та шо там є читати, - незапитальним реченням відповів старший.
- Та того шо є в нас в селі вам вистарчит на кілька років. А ше є бібліотека в районі і нічого не треба платити.
Нічого не відповів.