Розділ 11

Здалося, що пройшла ціла вічність, перш ніж солодкі чари почали розвіюватись, повертаючи мене до реальності. Спочатку я стала чути звуки, які панували довкола: приглушені мелодії із придорожніх кафе, гучні вигуки веселої компанії, що стояла неподалік та шум двигунів проїжджаючих повз нас автомобілів. Потім я відчула, що моє тіло ніби стисли великим сталевим обручем, позбавляючи можливості вільно дихати. Перебуваючи в напівпритомному стані, я повільно підняла повіки й одразу ж потонула в жаркому погляді очей, які зараз по кольору нагадували розплавлений бурштин.

І тільки тоді до мене дійшло, що я, чорт забирай, накоїла. Схаменувшись, я різко перервала поцілунок і поспіхом відсторонилася якомога далі. Мені потрібен був певний час, щоб віддихатись та придумати хоч якесь пояснення своєму безрозсудному вчинку. Я намагалася скласти докупи свої розбурхані думки, але нічого не виходило. Врешті, тільки змогла видавити з себе тихе белькотіння:

- Пробач, я…

Але Юрій ласкаво торкнувся своїм вказівним пальцем моїх вуст, не даючи можливості мені закінчити.

- Не варто. Це було запаморочливо!

Я з силою зажмурилась, а потім зробила глибокий видих і повільно відкрила очі.

- Я не повинна була так вчиняти. – мій голос мимоволі тремтів – Це зовсім на мене не схоже. Ми знайомі лише тиждень і…

«Боже, дай мені сили!»

Юрій хотів щось промовити, але я жестом зупинила його, розуміючи, що якщо я не скажу те, що хочу зараз, то більше ніколи не наважуся.

- Я захопилася. Тут, в Рибачому, подалі від дому, від тих місць, що постійно викликають болючі спогади, я знову змогла вдихнути на повні груди. Не знаю чи це внаслідок цілющої дії морської води, чи завдяки магічному впливу освіжаючого бризу… А може й усе разом… Здається, ніби я народилася удруге. А сьогоднішній неймовірно казковий вечір цілком затуманив мій розум. І я піддалася спокусі, геть забувши, що нічого не знаю про Арінину маму. Я нізащо ось так просто не стала би цілувати чужого чоловіка…

Я запнулася, відчувши себе гелевою кулькою, з якої враз випустили усе повітря. Мої ноги враз зробилися ватними і я міцно схопилася за перила, щоб не впасти. Юрій, тим часом, глибоко зітхнув, перевів погляд на повний Місяць, що саме сходив над горизонтом, обіперся своїми дужими руками на огорожу, а тоді знову поглянув на мене. Його очі набули знайомого медового відтінку, але тепер вони дивилися із неприхованим сумом.

- Не хвилюйся. – врешті вимовив він – Арінина мама вже давно живе своїм власним життям, геть забувши про нас з донькою. Ми розлучені.

Спочатку я відчула невимовне полегшення. «Значить, Юрій вільний!» Але потім до мене дійшов зміст його слів і я здивовано завмерла. «Забула про чоловіка з донькою? Мати забула про доньку?! Як таке можливо?» Помітивши мій запитальний погляд, чоловік промовив:

- Напевно потрібно почати спочатку.

Юрій знову зітхнув і я зрозуміла, що ця розповідь даватиметься йому нелегко. Мені захотілося якось підтримати його, проте, я не наважилася поворухнутися. Тут я помітила Аріну, яка підійшла до татка і легенько смикнула за одяг. Нахилившись до донечки, Юрій терпеливо вислухав її, а потім випростався і з сумною посмішкою промовив:

- На жаль, мені прийдеться відкласти свою розповідь. Маленька принцеса вже втомилася і проситься до ліжечка.

Тільки тоді я збагнула, що вже доволі пізно і нашим янголятам давно пора відпочивати. Подумки лаючи себе за неуважність, я сказала:

- Звісно! Можемо поговорити іншим разом.

Юрій вдячно посміхнувся, а я взяла Матвія за руку і ми всі разом поспішили до готелю під примарним світлом вуличних ліхтарів.

В моїй голові панував суцільний безлад. Думки хаотично металися, квапливо перестрибуючи одна на одну. Сп’янівший від алкоголю та щойно пережитих емоцій мозок, здавалося зараз лусне від перевантаження. Я легенько торкнулася рукою боляче пульсуючої скроні, а коли опустила, то відчула як Юрій ледь чутно обхопив моє зап’ястя і легенько стиснув. Від його доторку по моїй руці враз почало підійматися тепло, розтікаючись неймовірною насолодою по всьому тілу. Метелики в моєму животі раптом спурхнули і мені здалося, що разом із ними спурхнула і моя душа, здіймаючись все вище й вище до зоряного неба. Я поволі вивільнила руку і переплела його пальці із своїми. І тут же відчула як Юрій з силою стиснув долоню, ніби беручи в полон мою руку, а разом із нею і моє серце.

Так із переплетеними пальцями ми поступово дійшли до готелю. Чоловік вивільнив свою руку, щоб відчинити хвіртку і я враз відчула себе покинутою.

Наше прощання вийшло якимось недолугим. Я почувала себе ніяково і всіляко уникала Юрієвого погляду. А коли ліфт зупинився на нашому з Матвієм поверсі, я промимрила щось на кшталт «до зустрічі» і вискочила з кабіни, всіма фібрами душі відчуваючи палкий погляд, яким мене проводжав чоловік.

Я не могла збагнути, що в біса зі мною коїться! Всі мої відчуття враз загострилися, а пережиті емоції викликали всередині легке тремтіння. Поруч з Михасем я ніколи не відчувала нічого подібного! Так, звісно, я кохала його. І повсякчас дякувала усім силам небесним за доброго, чуйного та благородного чоловіка. А коли його не стало – то відчула глибоку порожнечу, яка притягувала до себе дедалі більше.

Але ті почуття, які викликав у мене Юрій, не порівняти ні з якими іншими. Весь мій світ неначе перевернувся догори дриґом, повністю змінюючи і мене саму. Я враз відчула себе сміливішою, впевненішою, жіночнішою. І, незважаючи на всі пережиті страждання, - знову готовою відкрити своє серце для нових почуттів.