Приворотне зілля

У печі кипів казанок, випускаючи на всю кімнатку аромат трав та грибів. На високій спинці крісла, оббитій бордовим оксамитом, дрімав чорний кіт. Стара згорблена жінка сиділа в сусідньому кріслі за масивним дубовим столом та уважно заглядала в кришталево кулю, щось нашіптуючи. Раптом у двері постукали. Кіт прокинувся та невдоволено нявкнув. Жінка відірвалася від споглядання кулі та пішла до дверей. Клацнула засувка. На порозі стояла постать у плащі з глибоким каптуром, що майже повністю ховав обличчя в тіні.

— Це ви ворожка Хідея? — пролунав дівочий голос, зовсім юний, але твердий.

— Ну я, а хіба не видно? — посміхнулася стара та жестом запросила гостю сісти у вільне крісло. — Сідай, розкажи, з чим до мене завітала, онучко. Чим зможу, допоможу.

Дівчина залишилася на місці та пильно оглянула кімнатку:

— Ми тут самі? Ніхто не підслухає?

— Та самі, онучко, самі, — заспокоїла Хідея, замикаючи двері. — Дерево тут таке товсте, що через нього нічого не чути. Вікно, сама бачиш, вітражне. Ще й чарами все підсилене. Ніхто тут нічого не побачить і не почує, як би не хотів. Таємна справа в тебе, еге ж?

Ворожка хитро посміхнулася, виставивши кривий зуб. Дівчина сіла в крісло та скинула з голови каптур. Золотаве хвилясте волосся розсипалося по плечах. Доглянуте обличчя з тонкими рисами, глибокі сині очі, розумні й вольові, маленькі сережки з діамантами. Гостя була не з простих людей. Судячи із запилюженого плаща та синців під очима, дорога сюди вийшла для дівчини довгою та неспокійною. Такі клієнти до Хідеї, попри її могутність та славу у всіх довколишніх землях, навідувалися нечасто. Ворожка в душі зраділа, передчуваючи добру оплату за послуги, тож іще ширше посміхнулася до гості та почала розмову:

— Розкажи мені про себе, о красуне. Повідай про те, з чим до мене завітала, чого бажаєш. Бачу, довго добиралася ти сюди, втомилася. Отже, непроста справа твоя, коли вже подолала такий шлях.

— Так. ви вірно здогадалися, — кивнула дівчина. — Але перш ніж розказати вам, із чим я завітала, маю переконатися. що все, що тут відбувається, залишиться в таємниці.

— Звичайно, клянуся небом та землею! — Хідея побожно приклала долоні до грудей. — Я гарантую анонімність та високу якість усім клієнтам! Будьте впевнені!

— А він? — гостя глянула кота, що продовжував спати на спинці крісла, прямо над її головою. — Я читала, що у ворожок коти чарівні, розуміють людей…

— Ой, облиш, дитино, — Хідея захихотіла. — Не все, що пишуть у книгах, то правда. Люблять ті літописці прибрехати, або ж десь щось не так розчули, так і записують. А їм вірять, з книги в книгу їхню брехню переписують, ще й дітей те читати силують. Кіт у мене звичайнісінький, не чарівний. І розуміє тільки два слова: “їсти” та “киш”. Так що нікому тут нас підслуховувати, будь певна.

— Ну якщо так, то почну. Звати мене Іларія. Я донька графа Офара з Тернової Долини.

— Чула про те місце. Іздалеку ж ти до мене прибула.

— Так, два дні в дорозі. Справа в мене складна, делікатна, тож не довірилася нашим місцевим ворожкам. Та й у Терновій Долині всі знають мене. Боюся, що чутки дійдуть до тих, хто про мою справу знати не повинен. А ви, кажуть, все робите професійно, жодних нарікань.

— Приємно чути про себе такі слова, Іларіє, — ворожка вдала ніяковість, хоча насправді сама чудово знала, що рівних їй у цих краях немає. — Спробую не підвести твої очікування. Розказуй же про свою справу.

— Батько вирішив видати мене заміж. Уже шістнадцять років, саме час. Зрозуміло, що серед нас, аристократів, і мови бути не може про кохання чи почуття. Тут я вже нічого не зроблю: такі звичаї, такий уклад. Але серед усіх можливих кандидатів у наречені мій батько примудрився обрати найстарішого та найогиднішого. Дідок, що пережив уже двох своїх жінок та пересварився з усіма дітьми. До того ж жадібний, бридкий та жорстокий. Кажуть, що він сам дружин зі світу зжив. Я вже всі очі виплакала, благала батька, але він непорушний як стіна. Каже, що його слово — закон, а те, що наречений лихий, то чутки його заздрісники розпускають. Насправді він добрий, багатий та щедрий, і мій шлюб допоможе батькові отримати гроші, щоб покрити великі борги. Словом, його більше цікавить багатство, ніж моє щастя.

— Так, невесело тобі, Іларіє, — ворожка удавано зітхнула. — Сама колись мала подібну прикру долю…

— Тому я прошу вашої допомоги, — твердо промовила дівчина. — Їхала сюди два дні, таємно, із вірним слугою, єдиним, кому довіряю. Батьку сказала, що їду навідати двоюрідну тітку. Все заради того, щоб потрапити до вас на прийом. Кажуть, ви знаєтеся на приворотних зіллях…

— Вірно кажуть, — Хідея хитро примружила око. — То ти бажаєш, щоб я зварила зілля, що примусить тебе кохати нареченого, щоб не так горювати в шлюбі?

— О ні, що ви! — обурено скрикнула Іларія. Кіт над її головою прокинувся та невдоволено нявкнув. — Ні, я не хочу за нього заміж, навіть із зіллям не хочу! Від зілля він кращою людиною те стане. Я прошу зовсім не цього. Ви зможете приворожити до мене іншого чоловіка? Є у нас сусід, син герцога, звати його Доріан. Він молодий, вродливий, до того ж багатий, і наречених у нього поки що немає. Але біда в тому, що я йому нецікава. От якби він сам прийшов просити моєї руки, то батько з радістю б погодився, бо Доріан багатший за мого нареченого. І з тим гидким дідом розірвав би угоду про шлюб, не вагаючись. А я жила б у щасливому шлюбі з вродливим молодим чоловіком. Зможете приворожити Доріана? Треба діяти швидко, у найближчі тижні вирішується моя доля. Я щедро заплачу.

Іларія дістала з-за пазухи туго набитий шкіряний гаман та потрусила ним перед носом ворожки. Звабливо дзенькнули монети. Хідея хмикнула, трохи подумала, потім відповіла:

— Складне в тебе положення. Приворожити, кажеш? Зможу, тільки хай сам завітає до мене. Чи скажи мені, де на нього подивитися. Об’єкт накладання приворотних чар треба бачити на власні очі, інакше зілля не подіє.