Кілька днів я перебувала у стані схожому на марення. Жодна логічна причина не могла змусити мене перейти до активних дій. Ночами я не спала, а лише спостерігала за Валентином, намагаючись викарбувати кожну рису його обличчя у пам’яті.
Він абсолютно не полегшував моє завдання. Валентин, ніби навмисне, був ніжним та дбайливим, як ніколи раніше. Здавалось, що його переслідує лихе передчуття. Між нами з’явилась завіса, за якою кожен ховав власні думки.
Нарешті я змусила себе розпочати підготовку до неминучого. Вигадавши незначну причину, перевезла Персика до Яни. А заразом і деякі свої речі. За невеликий проміжок часу я мала вдруге залишити домівку, до якої встигла звикнути та прикипіти серцем.
Щоранку я спостерігала за Валентином, намагаючись вигадати як забрати перстень непомітно. Але він завжди тримав його поруч або носив на пальці. І від цього ставало тільки гірше. Я навіть думати не хотіла про те, що маю обдурити коханого і за будь-яку ціну забрати в нього найдорожче.
Валентин насолоджувався енергією, яку отримував від роботи «Купідона». З кожним днем число користувачів зростало і дарувало чаклуну безкрайні магічні можливості. Я частіше помічала, як його погляд відсторонено блукав у просторі, немов на якийсь проміжок часу Валентин зникав, і розум захоплювала темрява, яка була абсолютно самостійною особистістю.
Останньою краплею для мене став інцидент в агенції. Одна із відьом неправильно наклала приворот, через що «Купідон» дав збій. Цілісінький день мережа не працювала, а розгнівані користувачі з особливою жорстокістю погрожували усій агенції. Вони нагадували залежних, що залишились без чергової дози й здатні вчинити що завгодно, аби повернути собі звичне відчуття ейфорії.
Та найбільше нас налякав Валентин. Весь ковен затамував подих коли чаклун вирішив дізнатись, з чиєї вини трапилась проблема. У той день я навідалась до агенції абсолютно випадково й застала тривожну картину.
Валентин при всіх вивів неуважну відьму у центр зали. А потім наголосив на тому, що будь-які помилки потрібно карати, аби інші дотримувались порядку та дисципліни. Я знов помітила в його очах дивний неживий відблиск. Мені доводилось бачити схоже раніше. Однак цього разу Валентин здавався чужим і небезпечним. Відьма, яка стояла поруч, заціпеніла від жаху та боялась ворухнутись.
Ковеном пронісся переляканий шепіт коли Валентин схопив її за руку. Ніхто раніше не бачив його жорстокості, окрім мене. Я ніби знову перенеслась на дах агенції того нещасливого дня, що назавжди обірвав життя Ізольди.
Очі – дзеркало душі, і в цьому у мене не виникало сумнівів. І саме очі викрили Валентина. Ще до того, як він почав діяти, я усвідомила: його потрібно зупинити. Не отримавши чергову порцію енергії, він вирішив забрати її власноруч.
Ледь помітне жовтаве сяйво огорнуло руку відьми. Вона пискнула і спробувала вирватись з чіпких лап чаклуна. Проте Валентин без жодних зусиль втримав її та продовжив витягувати зі своєї жертви магію. Для відьми це означало вірну смерть. Весь ковен як один організм спостерігав за страшною виставою, не маючи змоги та сміливості втрутитись. Всі боялись опинитись на місці сестри, що впала в немилість.
На одну мить я завагалась, бо в душі жевріла надія: Валентин здатен зупинитись. Але ноги відьми підкосились, а він продовжував тримати її та витягувати останні крихти магії. Очі дівчини помутніли, а відсутній погляд нагадав мені, що варто поквапитись.
На ввічливість не залишилось часу і я пробиралась до Валентина, розштовхуючи заціпенілих відьом у різні боки. Кілька разів вигукнувши його ім’я, зрозуміла, що він нічого не чує й не бачить. Я підійшла ближче й схопила Валентина за вільну руку. Життя ледь жевріло в сестрі нашого ковена, а тому в мене не залишилось іншого виходу, як добряче струснути його.
За мить він перевів пустий моторошний погляд на мене. В ньому не залишилось Валентина, лише голодна сутність, що потребувала поживи. Скам’янілий вираз обличчя змінився хижою усмішкою і Валентин схопив моє зап’ястя вільною рукою.
Шкіра відреагувала пекучим болем на разючий холод, що йшов від нього. Моя рука вкрилась яскравими блакитними прожилками, які тяглись до бездонної голодної прірви. Валентин пив мою магію безжально й жадібно. Я почула чиїсь крики за спиною, але він не реагував на них.
Я ослабла за кілька секунд, а відьма, яку Валентин тримав іншою рукою – втратила свідомість. Майже всю свою увагу він перемкнув на мене, знайшовши ласий шматок магії. Я спробувала вирватись, але зазнала такого ж фіаско, як і попередня жертва.
Для нас з опальною відьмою залишився останній шанс вижити – завдати Валентину болю, якого він не знав до сьогодні. Я змусила себе побачити правду: від чоловіка, якого я кохала – майже нічого не залишилось. Він крав мою магію, зраджуючи усе, що колись було між нами. Я мала лиш дати відсіч химерній сутності, яка поглинула моє кохання, залишивши по собі випалену пустку.
Тіло почало тремтіти від вибухової суміші емоцій: злості, печалі, вини за те, що мало статись. Перший імпульс був провальним, Валентин навіть не відчув його. Зате наступний влучив у ціль, змусивши його розчепити пальці. Я вислизнула з рук Валентина, а поруч впала ледь жива сестра нашого ковена.
В безодні його темних очей промайнуло здивування. Він знову спробував доторкнутись до мене. Стоячи на колінах перед безсмертним чаклуном, я припинила стримувати власні сили. Магія вирвалась могутнім потоком і поцілила в Валентина з такою силою, що за секунду він впав додолу, наче мертвий.
#3814 в Любовні романи
#891 в Любовне фентезі
#1190 в Фентезі
#282 в Міське фентезі
Відредаговано: 27.10.2021