Епізод 9: Святкова вечірка

Ніхто із нас не уявляв, яку потужну силу несе у собі «Купідон». Запуск нашої мережі минув аж надто тривіально. Не відбулось якихось містичних подій чи казкової абракадабри. Я навіть трохи розчарувалась.

Єдине, що відчувалось аж надто яскраво – це втрата енергії. Перші кілька днів роботи «Купідона» я ледь вставала з ліжка. Вся моя магія йшла на те, щоб забезпечити безперебійне функціонування мережі. По суті я стала розеткою в яку ввімкнули чудернацький автомат для роздачі других половинок. Люди реєструвались і починали шукати своє істинне кохання. А я відповідала за те, щоб їхні спроби увінчались успіхом.

Та вже згодом на зміну безсиллю прийшло щось нове. Енергія почала повертатись з шаленою швидкістю і в небаченому раніше обсязі. Здавалось, що всередині тисячі пір’їнок лоскочуть мене, збурюючи солодке почуття могутності.

Мені не вдалось довго впиватись власними силами. Валентин одразу ж перейняв на себе більшу частину енергії від вдалих приворотів. Лише він міг спокійно зносити шалений вир магічного урагану всередині. І з того моменту безсмертний чаклун ніби віднайшов спокій. Адже, ставши всесильним, він перестав боятись навіть найгірших речей.

В честь вдалого запуску «Купідона» агенція влаштувала вечірку для всього ковена. Нам було що святкувати: нарешті відьми могли заступитись за себе. Юлій втратив шанс завдати нищівного удару по запеклому ворогу, а Валентин отримав силу, здатну стерти наших недругів з лиця землі.

Останні літні дні нагадували про те, що немає нічого нескінченного. Вечори ставали прохолодними й в повітрі відчувався аромат осені: суміш першого сухого листя та тягучих ноток ледь вловимого диму.

Я поспішала на вечірку, накинувши на оголені плечі легку шаль. Поділ сукні винного кольору розлітався від поривів вітру й моїх швидких кроків. Скляний куб агенції горів розкішним теплим світлом у глибоких вечірніх сутінках. Я знала, що вечір має бути веселим та святковим, але на душі було неспокійно. Здавалось, що за мною невпинно слідкує пара очей, що тільки й чекає нагоди встромити ножа в спину.

Останнім часом рівень моєї тривожності бив усі рекорди. Я усіляко намагалась списати напади невмотивованого страху на втому і вірила у свою теорію. Але, йдучи на вечірку, знов відчула, як спиною пробіг мороз.

Роззирнувшись навколо, я усвідомила, що поруч немає жодної живої душі. Передчуття біди штовхнуло в плечі й змусило чимскоріше заховатись в агенції. Я увійшла всередину й одразу ж потрапила у вир легкої музики, вишуканих коктейлів та приглушених розмов, які час від часу перебивав тонкий жіночий сміх та дзвін келихів. Не встигла я скинути шаль, як поруч прозвучав знайомий голос:

— Ти прекрасна!

— Дякую, — відповіла я й повернулась до Валентина, — як вечірка?

— Сподіваюсь, що минеться без пригод. Кілька ящиків шампанського та цілий ковен відьом – не найкраща комбінація. — весело відповів Валентин, а його гарний настрій важко було не помітити.

— Що за привід для радості? — поцікавилась я.

— В мене є чудова ідея. Ходімо у твій кабінет – там тихіше, — Валентин взяв мене за руку та повів за собою.

Я з легкістю слідувала за ним. Це стало моєю звичкою – віддаватись на його волю. Він був моїм вітрилом, що вирішувало у який бік попливе невеличкий кораблик, і вітром, що надував брезент з дивовижною силою.

Мабуть, я чекала, що саме зараз Валентин візьме мої долоні у свої й пообіцяє: відсьогодні наше життя стане звичайним. Глибоко в душі я сподівалась завершити смертельні перегони з Юлієм і насолоджуватись нашим життям в будиночку у лісі.

Проте, інтуїція вирішила зіграти злий жарт зі своєю власницею. Як тільки двері кабінету зачинились, прозвучало те, чого я боялась найбільше:

— Ми можемо розширити «Купідон» на всі ковени! Уяви, що ми здатні вчинити з такою силою! — Валентин сп’янів від величі власних планів.

— І що ми зможемо? — розчаровано запитала я і додала зі стомленим виглядом, — повбиваємо всіх прибічників Юлія? А далі? Змусимо планету обертатись в протилежному напрямку?

— Ти засмучена і я не розумію причини. — з подивом відповів Валентин.

— Та де ж тобі зрозуміти! — гірко всміхнулась я, — У могутнього безсмертного чаклуна все чудово: сила та магія течуть невпинним потоком у твої руки. Лише я не можу отримати того, про що мріяла – спокійного життя.

— Тіно, ми ніколи не мали спокійного життя. Це не наша стихія. Хіба ж можна безглуздо втрачати такий шанс? — Валентин наблизився, але я відступила до дверей, зберігаючи дистанцію між нами.

— Якщо ми бажаємо різного, то чи варто тримати один одного? — найважчі слова зірвались з моїх вуст з такою легкістю, ніби давно готувались вилетіти у світ і знайти в ньому своє місце.

Валентин рвучко підійшов і з силою вхопив мою руку. Спопеляючи мене поглядом, він притис тендітну долоню до свого серця, биття якого відчувалось аж надто виразно. На секунду я заклякла, не знаючи чого чекати. А він тихо промовив низьким голосом:

— Доки моє серце б’ється – ми завжди будемо разом. Я кохаю тебе і знайду де завгодно!

— Відпусти мене… — твердим холодним тоном наказала я.

— Тіно!

Я не слухала Валентина. Швидко вибігши з кабінету, я кинулась до ліфта. Хотілось якнайшвидше сховатись і від нього, і від усіх, хто зібрався цього вечора в агенції.